подіями. Віллі Брандт, заступник мера Західного Берліна, у майбутньому канцлер Німеччини, виголосив промову про свободу, яка надихала. Мені пощастило особисто порозмовляти з ним.
Джон Карефа-Смарт із Сьєрра-Леоне виголосив промову, яка справила велике враження на всіх учасників. Він почав з того, що колоніалізм зазвичай асоціюється з білими, які завоювали країни в Азії, Африці й Південній Америці та домінують над людьми інших рас. Продовжуючи, він сказав: “Імперіалізм існує і серед білих. Найкращий приклад — Україна, яка була колонією Росії під царями протягом століть і досі залишається колонією в Радянському Союзі, де домінує Росія, під владою комісарів”. Якби тоді сказав щось подібне я, багато хто прокоментував би це так: “А! Це український націоналіст”. Той факт, що це сказала чорношкіра людина з Африки, справило справді велике враження. Джон дуже щедро “відплатив” мені за нашу дружбу. Він був сином голови одного з племен у Сьєрра-Леоне, випускником медичної школи в Монреалі й Колумбійського Університету в Нью-Йорку як спеціаліст з охорони здоров'я. Джон в молодому віці став заступником генерального директора Світової організації здоров'я ООН в Женеві. 1961 року він домовився з урядом Великої Британії про незалежність його країни і став міністром землі, діамантових копалень і праці. Я познайомився з ним в Дакарі 1952 року, а в 1957-1958 рр. і від 1960 р., коли наша родина переїхала жити до Женеви, ми спілкувалися вже як дві рідні. У нас було троє дітей і в них були діти того самого віку. Ми були як родичі: наші діти їх кликали “дядьку”, “тітко”, а їхні — нас. Коли бували в ресторанах, то за круглим столом сиділи одне біле, друге чорне по порядку. Коли люди за сусідніми столами чули “дядьку Джон” чи “Тітко Лені”, то були здивовані й шоковані. Джон був одним із моїх найліпших приятелів і ми залишились у контакті аж до 2010 р. Так, у всіх народів, рас, цивілізацій є надзвичайно мудрі, освічені, добрі люди, і в усіх є свої негідники.
Третьою подією стало відвідання Східного Берліна. Ми побачили контраст між двома частинами міста, він був разючий. Західний Берлін, повністю відбудований, був наповнений різноманітними магазинами, барами, ресторанами та кафе. У Східному Берліні була дуже довга Алея Сталіна із сірими будівлями по обох боках, усі в одному похмурому соціалістичному стилі. Життя на вулицях було ледь помітне. Контраст також полягав у зовнішньому вигляді людей: енергійні, гарно одягені з однієї сторони й бідно вбрані та похмурі — з іншої. В одній частині люди голосно спілкувалися, в іншій майже уникали одне одного.
