яку саме роботу мені слід доручити. Переглянувши запитання тесту, зрозумів: якщо заповню все правдиво, мене відправлять працювати в дослідницьку лабораторію. Однак на той час я був більше зацікавлений у менеджменті й сподівався одного дня поїхати до школи менеджменту в Женеві. Мабуть, мав би хороші результати у сфері досліджень, але я заповнив тест таким чином, щоб показати, що в мене кращі здібності у сфері менеджменту. Мене призначили інженером з ремонтування в Арвайді, в північному Квебеку — на найбільший на той час у світі завод з виробництва алюмінію, на якому працювало 8000 людей.
Перед початком роботи “Алкан” організував місячну програму з менеджменту, яку проводили чотири найвідоміші професори із Гарвардської бізнес-школи. Програма була призначена для сорока новачків, деякі з них були випускниками МВА (магістерської програми бізнес-адміністрування) Гарвардської бізнес-школи, інші — з різних університетів, усі з відмінною освітою в різних галузях. Місцем проведення програми став Мемфрамагог (Memphramagog), гарне місце у провінції Квебек, в будівлі гольф-клубу. Ця будівля колись була монастирем, але з неї зробили гольф-клуб і конференц-центр. Ці чотири тижні були надзвичайно цікаві. Навчання базувалося на методі аналізу ситуацій, який потребував дуже активної участі з нашої сторони. Один із професорів, Поль Лоренс, зацікавився мною і запропонував мені піти до Гарвардської бізнес-школи на дворічну програму МВА, зауваживши, що він подбає про відповідну стипендію для мене. Я був приголомшений, але заінтригував його, заявивши, що, хоча розумію заслуги методу аналізу ситуацій і мені подобається програма, заснована на ньому, не погоджуюся з ідеєю, що можна навчити всього, що потрібно знати та вміти робити менеджерам, використовуючи одну лише навчальну методу.
За кілька днів після початку програми віце-президент з персоналу “Алкан-Канада” приїхав до нас із візитом. Він запросив нас на прийом перед вечерею, сказав кілька слів, вітаючи нас у компанії, а потім вирішив коротко поговорити з кожним із сорока учасників. Коли він підійшов до мене і прочитав моє прізвище, то сказав: “У вас важке ім'я. Ви не могли би змінити його на щось таке як “Браун” чи “Сміт?” Я відповів негайно, і мій тон був далекий від тону підлеглого: “Ви читали список усіх учасників?” — “Так”, — відповів він. — Я продовжував: “Скільки там Браунів чи Смітів?” — Він завагався: “Ну, я думаю, двоє чи троє”. — Я різко відповів: “І в ньому лише один Гаврилишин, і ви запам'ятаєте його та його прізвище”.
