Я не міг не згадати книги Джека Лондона про його відкриття різних, в тому числі африканського, континентів.
На конференції було 150 делегатів із 75 різних країн. Дізнавшись, що конференція проходитиме в Африці, французи, британці й навіть бельгійці привезли з собою кількох автохтонів з Африки, яких довелося мало не на мотузах там тримати. Мені було ніяково за африканців. Н а другий день конференції місцеві почали говорити. Ніби попередньо домовившись, вони казали, що хочуть, щоб їхні країни стали незалежними. Їхні коментарі викликали у мене велике співчуття. Інше, що вразило мене — серед делегатів були люди змішаних рас: індіанської, чорношкірої, білої, азіатської. Декілька дівчат такого змішаного походження були вражаюче гарними. Це швидко зруйнувало стереотипне поняття, що біла раса найгарніша.
У штаті конференції було двоє канадців — Моріс і Жанна Сове, які тоді працювали в ЮНЕСКО в Парижі. Ми стали добрими друзями. Моріс пізніше став міністром у Федеральному уряді Канади, а Жанна — першою жінкою генерал-губернатором у Канаді. На конференції я також добре познайомився із Джоном Карефа-Смартом із Сьєрра-Леоне, з яким підтримую дружні стосунки до цього часу.
Після конференції було вибрано 20 делегатів з-поміж 150, їх посадили на літак і дали гіда — Фелікса Уфує-Буані, який за кілька років став першим президентом Кот-д'Івуару. Нам запропонували тур по французьких колоніях Західної Африки, ми відвідали такі важливі міста, як Бамако, Бобо Діолассо, Абіджан. Губернатори цих колоній зустрічали нас по-королівськи, ніби ми були послами наших країн. Вони з гордістю показували нам школи й лікарні, які побудувала французька адміністрація хоча б в основних містах. Пізніми вечорами ми побачили іншу сторону медалі. Деякі студенти, жителі тих міст, проводили нас подалі від центру і показували дуже бідненькі хатинки і, що мене особливо вразило, відкриті каналізаційні стоки посередині не асфальтованих доріг. Я зрозумів, чому студенти із французьких колоній виступали за незалежність своїх країн. Я вирішив прочитати серію лекцій з цієї теми, коли повернуся до Канади.
На зворотному шляху під час дводенної зупинки на одному з Карибських островів я усвідомив, яким тісним ставав світ. Я читав книгу австрійського журналіста, який був в Україні в роки Другої світової і описував події з німецького боку. Під час перебування у Харкові він розмовляв з офіцером танкової дивізії. Відклавши книгу, я зав'язав розмову з чоловіком, схожим на німця, який сидів за сусіднім столом. Він і був німець. Чоловік відмінно говорив англійською, тож мені не
