раєм для пролетаріату, а в західних країнах люди жили у страшній бідності. Репатрійовані поділилися б своїми спостереженнями з родинами й близькими друзями, проте не наважилися б говорити про це з незнайомими людьми.
Їжа залишалася великою проблемою, не стільки для нас, скільки для всіх інших “колег” по бараку. Якось кілька людей вирушили на пошуки їжі, а ми пішли за ними. Блукаючи трохи за селом, ми помітили кілька свиней за загорожею з колючого дроти. Одна з них лежала поблизу загорожі. Я знав, як потрібно колоти свиней, адже мій батько двічі на рік колов їх, а я йому допомагав. Я позичив рушницю в одного з чоловіків, приставив її до свинячої грудини навпроти серця і вбив її одним пострілом, не створивши багато шуму. Ми швидко перерізали дріт, витягли тушу свині, сокирою розрубали її на великі частини, поклали їх у мішки та швидко віднесли на спинах до бараку. В міжчасі хтось знайшов пів бареля квашеної капусти. Наша група працювала, розрізаючи свинину ножами на невеличкі шматки, дещо відкладаючи, а все інше кладучи до великого казана, де м'ясо варилося разом із квашеною капустою, і це було щось на зразок російського борщу (український борщ робиться з додаванням червоних буряків).
Йшла підготовка до святкового обіду. За збігом обставин, один з росіян приніс велику каністру синтетичного спирту, який німці використовували як паливо для моторів літаків. Борщ розподілили по тарілках, алкоголь розлили у кавові горнятка, і один росіянин, можливо лояльний комуніст, який сам себе вибрав головним на бенкеті, підняв тост: “За Родіну!” Ми втрьох, будучи добрими пластунами (скаутами), не підняли свої чашки, чим одразу ж привернули злі погляди “колег” по бараку. Пару секунд вагались: спробувати втекти чи просто вилити напій? Шанси вижити, так само як і здійснити такі спроби, були мізерними, тому ми підняли “келихи” і проковтнули пекучу рідину. Вплив її на мене був миттєвий. У напівнепритомному стані я спробував поїсти трохи борщу та м'яса, але натомість випив ще того огидного спирту. Пізніше мені розповідали, що я схопив рушницю та пішов бродити селом, стріляючи в повітря. Декотрі з людей осліпли, коли випили добру порцію того синтетичного алкоголю. Мені, однак, пощастило. Прокинувся серед ночі з кошмарним запахом блювоти. Страшенно боліла голова і я відчував відразу до себе. Поклявся собі, що більше ніколи не питиму алкоголь, навіть якщо це коштуватиме мені життя.
Кілька днів потому приїхав капітан НКВД і сказав нам, що залишиться з нами й відповідатиме за нашу репатріацію “на родіну”. Ми
