мене з'єднували або принаймні йому передавали повідомлення, що я намагався зв'язатися з ним, і він передзвонював мені. Тепер я мусив телефонувати до офісу Третьякова, одного із вищезгаданих людей, і одна з його трьох секретарок повідомляла, що Третьяков не може прийняти мій дзвінок і просила залишити повідомлення. Секретарки були надзвичайно ввічливі, але ніхто не передзвонював. В очах “банди чотирьох” я був небажаною особою, бо міг спостерігати й робити зауваження, які б не збігалися з тим, що говорили Ющенку вони.
Унаслідок такої нестачі рішучості й чітких дій іноземні інвестори охололи і серед населення стало поширюватися розчарування. Великі очікування перетворилися на великі розчарування. Щось дуже схоже на весняну квітку, яка зранку розкішно цвіте, а потім під час морозної ночі втрачає свої сили і в'яне.
У травні 2005 р. мені зателефонував ректор Тернопільської академії народного господарства (ТАНГ). Наближалося святкування 80-ї річниці з дня її створення (спочатку — інституту), й він запросив мене приїхати і узяти участь у цій важливій події як президента ТАНГ. Тоді, коли університети мали право мати президентів, мало хто це робив. Роль президента зводилась до сприяння зростанню престижу інституту, головування на засіданнях вченої ради (зібрання професури) та допомоги з міжнародними зв'язками. Ректор сказав, що президент Ющенко буде також, тому що річниця збіглася з 30-річчіям його випуску з академії.
Мій графік був досить напружений і єдиною можливістю поїхати до Тернополя було полетіти разом з Ющенком на його літаку. Я зателефонував дружині президента Катерині Ющенко, яка потім розмовляла з особистим помічником Ющенка Вірою Іванівною Ульянченко (що пізніше стала головою Київської облдержадміністрації). Віра Іванівна зателефонувала по 11 годині вечора й повідомила, що мені слід направлятися прямо до президентського літака у Борисполі на 12 годину дня. Катерина Ющенко також потелефонувала й сказала, що я поїду з президентом і ми гарно поспілкуємося на літаку та обміняємося думка ми. Як тільки я зайшов у друге відділення літака, де, як правило, сидять ключові особи делегації, мене збентеженими поглядами зустріли двоє з “банди чотирьох”, заінтриговані й стурбовані, мабуть тому, що для того, щоб потрапити на цей літак, потрібно було отримати дозвіл Третьякова. Я чекав, що після зльоту мене запросять до кабіни президента на розмову, як і обіцяла Катерина Ющенко. Але цього не сталось. Лише деякі люди з третього відділення потрапили до нього, щоб
