Другий подарунок — зовсім іншого характеру — був презентований відомою українською співачкою Оксаною Білозір. В один з моментів під час святкування вона взяла в руки мікрофон і сказала: “Я хотіла б запропонувати вам, Богдане Дмитровичу, подарунок від мого міста — Львова”. Двері відчинились, близько двадцяти дітей віком від 4 до 6 років зайшли до зали, вишикувались у два рядочки й заспівали спочатку “Многая літа”, потім кілька популярних українських пісень з багатьма рядками без підказок та без жодного неправильного звуку. Хор називався “Цьомки”, тобто поцілуночки. Навіть зараз, заплющуючи очі, я бачу цих дітей та чую їхні мелодії.
Мій 80-й день народження святкували в будинку нашого сина Лесика та його дружини Фіони у, так би мовити, розширеному родинному колі. Я не пам'ятаю точної кількості гостей, це було дуже гарне зібрання людей, добрий доказ того, що мої взаємини з людьми не структуровані залежно від вікової групи, роду занять, статусу в суспільстві або національності. Знову були співи, танці, цікаві й несподівані подарунки. Це святкування мало одну виняткову обставину. Після кількох тостів канадський посол заявив: “Богдан належить Канаді, бо він громадянин Канади”.
Посол Індії одразу ж підхопив: “Але Богдан стільки всього зробив в Індії. Він так добре знає нашу країну і так її любить. Ми вважаємо, що він належить Індії”.
Посол Швейцарії відповів: “Але він жив і живе у Швейцарії набагато довше, ніж у будь-якій іншій країні. Швейцарія є базою, з якої він працює на міжнародному рівні, на всіх континентах, тому ми вважаємо, що він належить Швейцарії”.
Посол України в Берні завершив коротку промову словами: “Богдан Дмитрович — українець і тому насправді він належить Україні”.
До певної міри всі четверо мали рацію. Я народився і виховувався в Україні, підтримував з нею зв'язок протягом кількох десятиліть, перш ніж зміг повернутись, але мої почуття до трьох інших країн сильні й щирі. Ця різнопланова належність ніколи не була проблемою ані для мене, ані для зазначених чотирьох країн.
В Україні ми святкували не лише мої дні народження. У червні 2010 р. наші діти як справжній сюрприз організували святкування 60-річчя нашого шлюбу з Леонідою Петрівною. Це святкування відбувалося в гарному та просторому домі нашого сина Лесика і його дружини Фіони, розташованому поза Києвом у лісі з красивими деревами. Було запрошено рівно 60 гостей. Це був чудовий спосіб завершити серію святкувань. Це одразу нам нагадало момент, коли наші діти-під-
