Оґюст насамперед пішов надвір по два глеки зі свинячою кров'ю. Він сам у різниці різав свині й приносив додому кров та тельбухи, залишаючи робітникам рубати й чистити свинячі туші й привозити їх на своїх візочках по обіді до ковбасні. Кеню запевняв, що жоден ковбасний майстер у Парижі не вміє так спритно кров вицідити, як Оґюст. І, справді, Фльоранів сусіда дуже добре вмів пізнавати якість крови; якщо він заздалегідь казав, що ковбаса буде добра, то завжди вона вдавалась.
— Ну, як, смачна буде сьогодні ковбаса? — поспитала Ліза.
Він поставив глеки з кров'ю і поволі промовив:
— Так, мадам Кеню, здається, що так, з усього видко… Я це бачу від самого початку, дивлюсь, як кров тече; як виймеш ніж, а вона тече потихесеньку, то це вже не добре, це значить, що кров рідка…
— Правда, — відповідав Кеню, — але це залежить і від того, як ніж устромити.
На зеленкувато-блідім Оґюстовім обличчі з'явилася посмішка.
— Е, ні, ні, я завжди стромляю його на чотири пальці, це вже така міра… Але, бачите, найкраще знати, яка кров тоді, коли вона ще тече, а я її у відро збираю, заколочуючи рукою. Вона повинна бути досить гаряча, масна, як вершки з молока, і не надто густа.
Оґюстіна покинула шити і звела очі до Оґюста. На її червонім обличчі під грубим каштановим волоссям відбилася глибока увага. Проте, Ліза, ба навіть крихітка Поліна, прислухалися до цієї розмови з такою самою цікавістю.
— Я її заколочую, заколочую, розумієте, ось так, — казав далі майстер, показуючи в повітрі рукою, наче він збиває крему. — А як я вийму руку і гляну на неї, вона повинна бути масна від крови й, наче в червоній рукавиці, рівномірно пофарбована… Тоді можна з певністю сказати: «ковбаса буде смачна».
Оґюст на хвилинку залишився з піднятою рукою, з ґречним виразом на обличчі, в делікатній позі; його рука, звикла занурюватись у відра з кров'ю, така ро-
