його мати вже давно не бачиться з ковбасницею. Він натякнув, що Ліза трохи встидається сестри, яка віддалася за простого робітника. Проте, мадам Кеню взагалі не любить тих людей, кому не щастить у житті. Митець розповів за себе, що один добрий чоловік надумав віддати його до школи, захопившись тими бабусями та осликами, що їх Кльод малював іще від восьми років. Але той панок помер, залишивши Кльодові в спадщину тисячу франків щорічної ренти; це його рятувало від голодної смерти.
— Проте, — додав Кльод, — я волів би бути робітником, хоч би, наприклад, столяром. Щасливі люди ці столярі! От, наприклад, треба їм зробити стіл. Вони його зроблять і лягають спати, раді, що зробили стіл, цілком задоволені… А я вночі майже не сплю. Всі ці прокляті етюди, яких я не годен закінчити, крутяться мені в голові. Я ніколи не кінчав картини, ніколи, ніколи…
Його голос уривався, переходив майже в плач. Потім Кльод силувався засміятись. Він кляв, вишукував найпоганіші слова, топтав себе в болото, з холодною люттю витонченого добірного розуму, коли він непевний у собі і жадає себе забруднити. Митець кінчив тим, що сів карачки перед одним з маленьких вікон, якими освітлюються льохи Нового Ринку. Газ у тих льохах не гасять ні вдень, ні вночі. Там, у цій глибочині, Кльод показав Фльоранові Маржолена з Кадіною; вони собі спокійненько вечеряли на великому камені, де ріжуть птахів. Ці бродяжки вміли якось залазити в підвали і жити там, коли ґратчасті двері зачинялись на ніч.
— Ох, яка ж тварина, яка гарна тварина! — повторював маляр, поглядаючи на Маржолена із заздрісним захопленням. — І така скотина щаслива, подумайте тільки… З'їдять вони з Кадіною свої яблука й ляжуть удвох у великий кошик з пір'ям, якого тут дуже багато. Оце справді життя!.. Їй богу, добре ви робите, що оселилися в ковбасні: може й самі почнете відгодовуватись.
Він повернувся й пішов. Фльоран піднявся на свою мансарду, оторопілии від цієї нервової тривоги митця, що збуджувала його власні сумніви. Другого дня йому
