Мадемуазель Саже похитувала головою, немов бажаючи сказати, що й вона не від тої думки. Стара тихесенько додала:
— Авжеж. А надто, що той кузен наче з неба звалився. Та історія, що Кеню за нього розказує, досить таки непевна.
— О, це полюбовник тієї гладухи, — знову потвердила рибаска. — Якийсь волоцюга, пройдисвіт, на вулиці його підняла. Тільки глянути — зараз видко!
— Худі чоловіки страх які палкі, — переконано підхопила Сар'єта.
— Вона його в усе новеньке вдягла, — зауважила мадам Лекер, — мабуть, він їй не дешево стане.
— А так, так, може ви й маєте рацію, — белькотіла Саже. — Треба розвідати.
Вони вмовилися стежити за всім, що робиться в Кеню-Ґраделів. Маслярка мала відкрити очі своєму зятеві на те, яких людей він одвідує. Тим часом Нормандка трохи заспокоїлась і пішла. Вона була не лиха жінка й трохи гнівалась на себе, що надто розпустила свого язика. Як вона пішла, мадам Лекер з хитрою посмішкою завважила:
— Я певна, що Нормандка сама зачепила мадам Кеню. Вона ж страх яка язиката… Та не їй би патякати про кузенів, що з неба валяться, як сама знайшла дитину в себе в крамниці.
Вони всі троє з усмішкою ззирнулись. Потім, коли мадам Лекер також відійшла, Сар'єта почала говорити:
— І чого тій моїй тітці других пильнувати? Вона ще гірше сохне від того. Як на мене пани задивлялися, то вона мене била! Ну, сама вона, звичайно, вже не знайде собі немовлятка під подушкою, хоч би як шукала!
Мадемуазель Саже знову засміялась. А як залишилася сама й верталася додому, то думала собі, що «ці три дурні баби не варті й шворочки, щоб їх повішати». Проте, її могли бачити з ними, сваритися ж із Кеню-Ґраделями, людьми статечними, яких у кожному разі ввесь їхній кут шанував, було дуже не до речі. Отже,
