— Та бачила, бачила на власні очі! Сидів на столі, як у себе вдома.
— А я, — підхопила Сар'єта, — нічого поганого не чула. Не знаю, що ви там забрали собі в голову.
Мадемуазель Саже знизала плечима:
— -У вас, у самих, моя красунечко, душа добра, то ви й не бачите поганого. Хіба ж ви не розумієте, нащо Кеню приборкує Ґавара? А я заприсягнуся, що він усе своє майно залишить маленькій Поліні.
— Ви так гадаєте? — скрикнула мадам Лекер, аж позеленівши від злости. І вона казала далі змученим голосом, наче їй завдали тяжкого лиха:
— Звичайно, я жінка одинока, нема кому обстати за мною; цей чоловік може зробити зі мною все, що схоче. Ви ж чуєте, навіть рідна небога моя його руку держить. Вона забула, що я на неї витрачалась, і ладна віддати мене на потурання.
— Та ні, тіточко, — заперечила Сар'єта. — Ви ж самі раз-у-раз на мене наговорюєте.
Тут між ними сталося замирення, і вони поцілувалися. Небога обіцялася, що більше не дрочитиме тітки, а тітка заприсяглася всім, що було в неї найсвятішого, що любить Сар'єту, як рідну дочку. Тоді мадемуазель Саже почала їм радити, що робити, щоб Ґавар не розкидався так своїм добром. Вони всі три вирішили, що Кеню-Ґраделі нікчемні люди і за ними треба добре пильнувати.
— Не знаю, що там у них робиться, — казала стара панна, — але чимось дхне. Скажіть, що ви думаєте за того Фльорана, кузена мадам Кеню?
Три жінки присунулися ближче одна до одної і притишили голос.
— Ви ж пам'ятаєте, — казала мадам Лекер, — одного ранку ми його бачили в подертих черевиках, запорошеного? Він був подібний до якогось злодія, що оце тільки зробив злочин… Я просто боюся цього хлопця.
— Ні, він дарма, що худий, а людина не погана, — пробурмотіла Сар'єта.
Мадемуазель Саже міркувала, міркувала, а тоді раптом подумала вголос:
