Може б Ліза ще стрималася, щоб Люїза Меґюден не взяла собі до голови, наче вона позаздрила її мережаному бантові. Але ж сусідки мало що підглядали за нею; вони навіть приходили сюди її ображати. Це вже перевищувало всяку міру. Мадам Кеню нахилилася, сперлася кулаками в прилавок і промовила трошки хрипким голосом:
— А минулого тижня, як ви мені продали дві камбули, хіба ж я приходила до вас говорити перед чужими людьми, що ваша риба була смердюча?
— Смердюча!.. Моя камбула смердюча!.. — закричала, спалахнувши, перекупка.
Вони якусь хвилину стояли задихані, занімілі й страшні над купами м'яса. Зворушливої приязні як не було: досить було одного слова, щоб з-під привітної посмішки показались гострі зуби.
— Ви грубіянка, — сказала Люїза Меґюден. — Ніколи ноги моєї більше тут не буде.
— Від такої чую, — відповіла мадам Кеню. — Знаємо ми, що ви за одні.
Рибаска вийшла, кинувши таке слівце, що ковбасниця аж затремтіла вся. Ця сцена відбулася так швидко, що приголомшені чоловіки не встигли втрутитись. Ліза швидко відійшла. Вона балакала, не згадуючи про те, що сталось. А як повернулася продавниця Оґюстіна, яку десь посилали за орудками, Ліза відвела Ґавара на бік і сказала йому, щоб він не давав іще відповіді Верлакові. Вона обіцяла, що вмовить Фльорана, дайте їй тільки два дні. Кеню повернувся до кухні. Ґавар забрав Фльорана з собою. Коли вони заходили до Лебіґра випити по чарці полинівки, він показав Фльоранові трьох жінок, що балакали в критім переході між павільйоном морської риби та павільйоном живности.
— Ач, як мелють язиками! — промурмотів він заздрісно.
На базарі було порожньо, і, справді, мадемуазель Саже, мадам Лекер і Сар'єта зійшлися на пішоході. Стара панна розпиналася:
— А що, казала я вам, мадам Лекер, що ваш зять і днює і ночує в них у магазині? Ось самі бачили його там!
