— Що, не хочете мені сказати, про що говорили, як я увійшла? Я з вулиці бачила, як ви тут реготались… Ач який, нерозмовний! Не буду вас більше любити.
Вона вийшла з ковбасні й бігом перебігла вулицею.
— Це мадемуазель Саже надіслала до нас Сар'єту, — сухо завважила Ліза.
Мовчанка тривала далі. Ґаварові прикро було, що Фльоран так байдуже поставився до його пропозиції. Перша заговорила знову Ліза, надавши своєму голосові лагідного тону.
— Даремно, Фльоране, відмовляєтесь від інспекторської посади в павільйоні морської риби… Ви знаєте, як тепер трудно знайти посаду. І становище ваше таке, що не можна дуже перебирати.
— Я сказав, чому відмовляюся, — відповів той.
Мадам Кеню знизала плечима.
— Слухайте, це ж не серйозно… Я розумію, коли хочете, що вам нема за що приязно ставитися до уряду. Але ж це не повинно стати на перешкоді, як людині треба собі на хліб заробити. Це вже надто по-дурному. Та й, нарешті, імператор не такий уже поганий, мій друже. Звичайно, я вірю, що ви багато страждали. Та хіба ж він міг знати, що вас там запліснявілим хлібом і смердючим м'ясом годували? Хіба ж може він сам до всього доходити? А гляньте на нас: аджеж він не заваджає нам удало провадити свої справи… Ні, ви помиляєтесь, просто помиляєтесь!
Ґавар, що далі, то більш хвилювався. Він не міг припустити, щоб при ньому так вихваляли Наполеона III.
— Ні, мадам Кеню, ні, — мурмотів він. — Ви вже надто. Всі вони мерзотники…
— О, — перебила жваво гарна Ліза. — Ми вас знаємо. Вам хочеться, щоб вас пограбували й забили! От до чого призведуть усі ваші балачки. Та не будемо говорити за політику, це мене дратує… Аджеж тут мова йде тільки за Фльорана, хіба ж ні? І я ото кажу, що йому доконче треба цю посаду взяти. А твоя яка думка, Кеню?
Кеню досі й слова не промовив. Запитання жінки було йому неприємне.
