говорити, коли до магазину вбігла Сар'єта. Знову запанувала мовчанка.
— Така біда! — скрикнула дівчина, сміючись своїм ніжним сміхом. — Зовсім забулася сала купити! Відкрайте мені, мадам Кеню, дванадцять шматочків, але тоненьких, будь ласка; це мені жайворонків смажити… Жюлеві забаглося жайворонків!.. Ну, дядю, як ся маєте?
Вона наповнила ввесь магазин своїми спідницями, що розлітались на всі боки. Вона весело посміхалася до всіх своїм білим, як молоко, свіжим личком. Зачіска її з одного боку розкудовчилася від протягу вітру на базарі. Ґавар узяв її за обидві руки.
— Можу заклястися, що ви говорили за мене, коли я увійшла, — сказала Сар'єта з властивою їй безцеремонністю. — Що ж ви говорили, дядьку Ґаваре?
Ліза покликала її до себе:
— Ану гляньте, чи досить тоненько я нарізала?
Ковбасниця акуратненько різала сало на кінці дошки, тоді загорнула його в папір, питаючись:
— Чого вам іще треба?
— Та вже, як я зайшла сюди, то давайте мені ще фунт фритюру. Страшенно люблю смажену картоплю! В мене цілий сніданок є, як куплю картоплі на два су та пучок редиски… Так, дайте мені фунтик фритюру, мадам Кеню!
Та поклала аркуш грубого паперу на ваги. Вона брала фритюру з банки під етажеркою легенькими рухами, потрошки додавала його, поки набралася добра купка. Як шалька спустилася, Ліза зняла папір, загорнула жир кінчиками пальців.
— Це двадцять чотири су, — сказала вона, — і на шість су свинячого сала, всього тридцять су. Більше нічого не потребуєте?
Сар'єта відповіла, що ні. Вона заплатила, сміючись, показуючи білі зуби, заглядаючи в очі чоловікам.
Її сіра спідниця перекрутилась на бік, бордова хустинка, зав'язана абияк, відкривала посередині білу смужку грудей і, виходячи, вона погрозила Ґаварові пальцем:
