чутку, наче старий Ґрадель помер на тій дошці, де рубають начинку; він не міг цього вибачити довгоязикій бабі. Проте, вона справді знала всі подробиці життя дядька Ґраделя і подружжя Кеню; вона їх розбирала по кісточках, переминала на зубах і «знала їх, як облуплених». Але протягом останніх двох тижнів Саже збив з пантелику приїзд Фльорана; її просто трясця трясла від цікавости. Вона готова була заприсягти, що десь уже перше бачила цього худючого довгаля.
Мадемуазель Саже підійшла до прилавку й розглядала блюда, одне по одному, примовляючи своїм тоненьким голоском:
— Тепер просто не знаєш, що його їсти. Як прийде час обідати, так я, наче та грішна душа, блукаю по крамницях… Така біда, зовсім пропав апетит, чи не залишилось у вас битих котлет, мадам Кеню?
І, не чекаючи відповіді, почала підіймати покришки на мельхіоровій шафці. З того боку лежали м'ясні ковбаси та маленькі ковбаски. Лист уже давно вистиг, на нім залишилася тільки одна забута плеската ковбасина.
— Подивіться з другого боку, мадемуазель Саже, — відповіла ковбасниця, — здається, там знайдеться для вас котлета.
— Та ні, мені вже щось не хочеться, — белькотіла стара, тикаючи, проте, свого носа під покришку. — Мені раптом була прийшла така примха, та, знаєте, ввечері биті котлети їсти погано на шлунок… Я б узяла щось таке, що не треба гріти.
Вона повернулась до Фльорана, розглядаючи його, потім подивилась на Ґавара, який вибивав пальцями по столі гасло відбою. Мадемуазель Саже усмішкою заохочувала їх балакати далі.
— Чому ви не купите собі відвареної свинини? — питала Ліза.
— Свинини? Може, й свинини…
Стара взяла виделку з держальцем білого металу, тикала й перевертала кожен кусочок. Вона легенько стукала по кістках, чи не дуже вони грубі, розглядала обрізки рожевого м'яса, що лежали рядом, і все примовляла:
