заокруглені риси, випнутий бюст — усе це здавалося портретом якоїсь гладкої королеви всього цього сала та сирового м'яса. Потім красуня-ковбасниця нахилилась, ласкаво посміхаючись до двох золотих рибок, що невпинно плавали в акваріюмі.
Увійшов Ґавар. Він поважно подався просто в кухню закликати Кеню. Потім сів боком на маленький мармуровий столик, залишивши Фльоранові стілець, Ліза сиділа за касою, а Кеню сперся плечима на половину свинячої туші. Тоді Ґавар сповістив, нарешті, що знайшов «вигнанцеві» посаду, що тут можна луснути зо сміху, а урядові облизня піймати.
Та він зараз же замовчав, побачивши мадемуазель Саже; вона відчиняла вже двері, побачивши з вулиці крізь вікно, що в Кеню-Ґраделів зібралась якась компанія.
Маленька бабуся в полинялому платті, з вічним чорним кошиком на руці, в чорнім брилику без стрічок, що кидав похмуру тінь на її бліде лице, уклонилася до чоловіків і уїдливо посміхнулась до Лізи. Саже була їхня знайома; вона й тепер іще жила в тім самім будинку на вулиці Пірует, де перше була ковбасня і де вона оселилася сорок років тому, живучи, мабуть, з маленької ренти, але за цю ренту вона ніколи нікому й слова не сказала. Проте, було раз, що мадемуазель Саже прохопилася, згадавши за Шербурґ, і навіть призналася, що там її батьківщина. Та більше ніхто й нічого не міг від неї довідатись. Вона балакала тільки за других, розповідаючи геть усе чисто, знала навіть, скільки в кого сорочок. Потреба стромляти носа до чужих справ призводила до того, що вона наслухала під дверима і відкривала чужі листи. Її язика боялись від вулиці Сен-Дені до вулиці Жан-Жака Руссо і від вулиці Сент-Оноре до Моконсейль. Цілісінький день никала мадемуазель Саже з своїм чорним кошиком, удаючи, наче купує провізію, а справді нічого не купуючи, тільки переносячи новини, стежачи за найдрібнішими подіями. Отже, в її голові поволі складалась повна історія будинків, поверхів та мешканців її кварталу. Кеню був переконаний, що це вона поширила
