найгіршою лайкою. Вони посварилися, тітка затялась у своїй люті, а Сар'єта з мосьє Жюлем вигадували всякі історії на тітку, і Жюль потому розповідав їх голосно в павільйоні молочарських продуктів. Ґавар уважав, що Сар'єта кумедна, він дуже прихильно ставився до неї і гладив її по щічці, як зустрічав на базарі: вона була така пухкенька і ніжна тільцем.
Одного разу перед обідом, коли Фльоран сидів у ковбасні, натомившись після даремного шукання роботи, увійшов Маржолен. Цей здоровий хлопець, товстий і тихий, як справжній флямандець, був улюбленець Лізи. Вона казала, що він добрящий, трошки дурнуватий, але дужий, як кінь, а, проте, цікавий уже тим, що ніхто не знав, хто були його батько та мати. Це мадам Кеню поставила Маржолена до Ґавара.
Ліза сиділа за касою, дратуючися, що Фльоран своїми брудними чобітьми каляв її підлогу, викладену рожевими та білими квадратами. Вона вже двічі вставала й посипала її тертицею. Молодиця посміхнулась до Маржолена.
— Мосьє Ґавар, — почав хлопець, — прислав мене запитати…
Він запикнувся, оглянув магазин і казав далі стиха:
— Хазяїн казав мені доконче почекати, доки всі вийдуть, і тоді повторити вам його слова, наказував запам'ятати їх слово в слово: «Запитай їх, чи немає якої небезпеки і чи можу я прийти побалакати про відому справу».
— Перекажи мосьє Ґаварові, що ми його чекаємо, — відповіла Ліза, яка звикла до таємничого тону торговця живністю.
Проте, Маржолен не йшов; він аж до місця прикипів, увесь час пасучи очима красуню-ковбасницю з ніжно покірним виглядом. Наче зворушена цим німим обожуванням, вона запитала:
— Подобається тобі у мосьє Ґавара? Він добрий чоловік, і ти повинен старатися йому догодити.
— Авжеж, мадам Лізо.
— Так, але ти сам дурниці робиш. Ще вчора я тебе
