собі відповідне оточення, занурюючися в нього з насолодою, наче короп, що плаває в теплій воді.
Фльоран часом заходив до його крамниці. Вдень бувала ще велика спека. Посідавши вздовж вузьких переходів, жінки скубли різаних птахів. Соняшне світло де-не-де пробивалося між підіп'ятими полотняними наметами, пір'я вилітало з-під пальців, як той сніг, крутилось у розпеченім повітрі, в золотій куряві соняшного проміння. Перекупки закликали Фльорана, підлещувались до нього; сипався цілий дощ пропозицій:
— Може, вам добру качечку, мосьє? Зайдіть до мене, будь ласка, ось ситенькі курчата. Мосьє, мосьє, візьміть оцих двох голубів!
Він старався позбутися їх, оглушений, зніяковівши. Перекупки далі скубли свою птаху, відбиваючи покупця одна в одної, і дрібні пушинки летіли на Фльорана, душили його, мов дим, який ще дужче загрівався й густішав від сильного запаху птиці. Нарешті, серед проходу біля фонтану він зустрічав Ґавара, що стояв у одній жилетці, склавши руки на своїм синім фартуху, і розводив теревені коло своєї крамнички. Тут він царював, мов доброзичливий принц, серед десяти-дванадцяти жінок. Ґавар був єдиним чоловіком у цих рядах. Він був такий язикатий, що, пересварившись послідовно з п'ятьма чи шістьма наймичками-продавницями, вирішив сам торгувати, наївно запевняючи, що ці дурні баби тільки й знають, що цілий день язиком молоти, і з ними нічого не вдієш. Та все ж йому треба було залишати когось у крамниці, коли він сам виходив, і Ґавар взяв до себе Маржолена, що валандавсь без роботи, перепробувавши всі ремества на ринку. Часом Фльоран цілу годину висиджував у Ґавара, дивуючись, як той може безперестанку молоти язиком, який він бравий та як вільно почуває себе між усіма тими спідницями, перебиваючи одну, лаючися з другою десь за десять крамничок, відбиваючи покупця у третьої, галасуючи гірше від сотні своїх балакучих сусідок, які верещали так, що аж залізні плити павільйону починали вібрувати і дзвеніти, мов там-там.
У Ґавара не було нікого з родичів, тільки невістка
