аристократи, вся ця наволоч, що її він викинув за поріг, іще й досі змушувала його призирливо знизувати плечима; Люї-Філіп, на його думку, був дурень з тими своїми буржуями. Згадуючи за нього, Ґавар оповідав історію про вовняну панчоху, куди король-громадянин ховав свої гроші, а щодо республіки сорок восьмого року, то це був фарс; робітництво його піддурило. Торговець живністю не признавався, що вітав 2-е грудня, бо тепер він мав Наполеона III за падлюку, який зачинявся з де-Морні та іншими, щоб «балювати». Ґавар безконечно міг говорити на цю тему; він стиха запевняв, що до Тюльері щовечора привозили жінок у каретах, і що він сам на свої вуха чув із Карусельського майдану гармидер від оргій. Ґаварова релігія полягала в тому, щоб яко мога гірше допікати владі. Не раз він утинав урядові таку штуку, що потому цілими місяцями реготався сам з собою. Поперше, він подавав голос за кандидата, який обіцявся «дрочити міністрів» у законодавчім корпусі. Потім, коли Ґавар міг щось сховати від оподаткування, навести поліцію на фалшивий слід, здійснити будь-яку шалену витівку, то він завжди старався надати цьому яскравого відтінку політичного протесту.
Та все це він брехав. Удаючи небезпечну людину, балакун запевняв, наче «банда з Тюльері» особисто знала його і тремтіла перед ним, казав, що половину тих мерзотників треба гільйотинувати, а другу половину відправити в заслання, як тільки знову «собаки погризуться». Вся його балакуча палка політика сходила на теревені, фантастичні оповідання, походила з поганої потреби в шумі, в кепкуванні, задля якої паризький крамар одчиняє віконниці в дні барикад, щоб глянути на забитих. Тому, коли Фльоран повернувся з Каєни, Ґавар одразу відчув, що тут можна буде посміятись досхочу, і взявся вишукувати дотепний спосіб пошити в дурні імператора, міністрів, усіх урядовців до останнього поліцая.
В присутності Фльорана Ґавар упивався забороненою насолодою. Він мило поглядав на втікача, підморгував, таємниче шепотів звичайнісінькі речі й навіть
