з своїх чарівних усмішок, щоб він тим не образився. Безкористовність цього худорлявого чоловіка вразила Лізу. Вона мала до нього якусь пошану, з домішкою невиразного жаху. Але Фльоран одчував навколо себе тільки атмосферу приязні та любови.
Йдучи спати, трохи зморений від свого порожнього дня, він підіймався нагору з двома хлопцями, що служили в ковбасні й жили в сусідніх мансардах. Учень Леон мав щонайбільше років з п'ятнадцять; цей худенький хлопчик, на вигляд плохенький, крав обрізки й забуті шматки ковбаси. Він ховав свою здобич під подушку і вночі без хліба їв її. Кілька разів Фльоранові видавалося, що Леон о першій годині вночі справляв бенкети: йому чулися приглушені голоси, що балакали пошепки, голосне плямкання, шарудіння паперу, а іноді перлистий сміх, сміх дівочий, що звучав, наче приглушена треля клярнета в тиші заснулого будинку.
Другий службовець, Оґюст Ляндуа, походив із Труа; він був огидно грубий, з товстою головою і вже лисий, хоч мав тільки двадцять вісім років. У перший же вечір, підіймаючись по сходах, він дуже нудно й неясно розповів Фльоранові свою історію. Спочатку він приїхав до Парижу з метою тільки краще навчитися свого діла і, повернувшись, відкрити власну ковбасню у Труа, де на нього чекала його кузина, Оґюстіна Ляндуа. У них був один хрещений батько, тому їм дали однакові ймення. Та й прізвище в них було однакове. Але в юнакові прокинулося шанолюбство: він мріяв оселитися в Парижі й відкрити тут ковбасню на ті гроші, що залишилися йому в спадщину від матері й лежали тепер в одного нотаря в Шампаньї. Коли вони зійшли на п'ятий поверх, Огюст затримав Фльорана, вихваляючи мадам Кеню. Вона згодилася задовольнити його бажання й виписала Оґюстіну Ляндуа на місце попередньої продавниці, що розволочилася. Він тепер уже добре знав свою справу, наречена ж училася торгувати. За рік або півтора вони візьмуть шлюб і відкриють свою ковбасню, мабуть, у Плезансі або десь в іншій великолюдній околиці Парижу. Оґюст не спішився з весіллям, бо цього року торгівля салом погано йде. Він
