склала папірець, списаний цифрами, і замкнула його в шухляді столу.
— Це ви погано робите, — сказала вона, мов бажаючи закінчити справу. — Я виконала, що була повинна. А тепер хай буде по вашій волі… Але бачите, я не могла б спокійно жити. Неприємні думки надто хвилюють мене.
Вони заговорили про інше. Треба було якось пояснити присутність Фльорана, щоб не було підозрінь у поліції. Фльоран розказав братові й Лізі, що він тому міг повернутись до Франції, що дістав документи одного бідолахи, який помер з жовтої гарячки в Сурінамі. Такий дивний випадок, що той хлопець також був Фльоран, але це було його ім'я, а не прізвище. Фльоран Лякер'єр мав у Парижі тільки сестру в перших, і його сповістили, що вона померла; тому дуже легко було видати себе за нього. Ліза сама запропонувала, що вдасть його кузину. Вони вирішили пустити чутку, наче до Кеню-Ґраделів, як називали подружжя всі сусіди, повернувся їхній кузен, якому не пощастило за кордоном. Він залишиться в них, аж доки знайде собі роботу. Як усе це було погоджено, Кеню потяг брата оглядати свою хату і похвалився всім, що було, до останнього стільчика. В тій кімнаті, де стояли самі стільці, Ліза відчинила двері до комірчини, кажучи, що тут спатиме продавниця, а Фльоран може залишитися в її кімнатці на п'ятім поверсі.
Ввечері його зодягли в усе нове. Він рішуче стояв, щоб йому знову купили чорний костюм, дарма, що Кеню не радив, запевняючи, що чорний колір наводить сум. Ліза всім розповідала історію свого кузена. Він залишився жити в ковбасні, іноді сидів у кухні або стояв у крамниці, спершися спиною на стіну. За столом молодший брат припрошав його їсти і гнівався, що той лишає половину порції на тарілці. Ліза знову повернулась до своїх звичок, до свого поважного задоволення. Вона терпіла Фльорана навіть ранками, коли він заваджав їй відпускати покупців. Вона забувала за нього і раптом, побачивши перед собою його чорну постать, здригалася, але зараз же посилала йому одну
