вих умовах. Ковбасня, де дядько Ґрадель по копійці склав свої десятки тисяч, була темна, наче яма; це була одна з тих підозрілих ковбасень у старих кварталах, де вишаркана кам'яна підлога дхне м'ясом, хоч як її мий. А молода жінка мріяла про один із тих ясних, на сучасний смак, магазинів, прибраних розкішно, мов вітальня, що дивляться своїми прозорими дзеркальними вікнами на пішохід широкої вулиці. Це в неї було не дріб'язкове бажання вдавати з себе важну панію за прилавком: вона тільки добре усвідомила сучасні вимоги розкішної обстави в торгівлі. Кеню спочатку був налякався, коли жінка почала йому доводити, що треба знайти інше приміщення й витратити частину грошей на оздоби для магазину. Ліза лише знизувала тихенько плечима й посміхалася.
Але раз присмерком, коли в ковбасні ще не засвітили лямпи, Ліза й Кеню почули, як під їхніми дверима одна клієнтка казала до другої:
— Ну, ні, спасибі, я в них, моя мила, кинула купувати; і шматочка ковбаси не з'їм із їхньої ковбасні: знаєш, у них же в кухні був мертвяк!
Кеню аж заплакав. Поговір про мертвяка на кухні ширився між людьми. Кеню почав червоніти, коли покупець нюхав його ковбаси. Тепер він сам заговорив з жінкою, що треба перемінити приміщення. Вона, без жодних балачок, взялася шукати і знайшла крамницю недалеко від їхньої, на вулиці Рамбюто, в чудовому місці; навпроти відкривався Новий Ринок, тому число покупців могло потроїтися, і їхня ковбасня мала стати відомою на ввесь Париж.
Кеню дався намовити й погодився на шалені витрати: на мармур, дзеркала, дзеркальні вітрини та позолоту було витрачено понад тридцять тисяч франків. Ліза цілими годинами пильнувала роботи, доходячи до найменших дрібниць. Зате, коли вона, нарешті, сіла за своєю касою, покупці лавою посунули до їхнього магазину, щоб тільки подивитись. Усі стіни були облицьовані білим мармуром, у стелю було вроблено величезне чотирикутне дзеркало, а навколо нього йшов широкий бордюр, позолочений та прикрашений. В цен-
