шилось. Тоді сусіда, що торгував меблями, запропонував йому п'ятсот франків за меблі й небіжчин мотлох. Це були дуже вигідні умови. Юнак подякував йому із слізьми на очах. Він одягнув свого молодшого брата у все новеньке й забрав його з собою того самого вечора.
Приїхавши, годі було й думати вчитись далі права. Фльоран відклав на якийсь час усі свої шанолюбні надії. Він знайшов деякі лекції й оселився з Кеню на вулиці Ройє-Коляр, на розі вулиці Сен-Жак, у просторій кімнаті, де поставив два залізні ліжка, шафу, стіл та чотири стільці. Тепер він мав свою дитину. Він був у захваті від того, що став батьком. Першими часами, повертаючись додому, він пробував учити хлопця, але з того був учень неуважний; він був дуже нездатний, не мав охоти вчитись і плакав, жалуючи за тими часами, коли мати залишала його бігати по вулиці. Фльоран, в одчаї, не знав що робити, припиняв лекцію, потішав і заспокоював дитину, обіцявся відкласти вчення на якийсь дальший час. А сам перед собою вибачався тим, що, мовляв, узяв братіка не на те, щоб його мучити. Старший брат узяв собі за правило, що Кеню зросте, не знаючи лиха. Він кохав його, милувався з його веселого сміху, йому безмежно мило було відчувати біля себе цього хлопчика, від якого віяло здоров'ям, веселістю та безтурботністю. Фльоран залишався худий у своїм витертім чорнім пальті; лице йому почало жовкнути від повсякчасних неприємностей з учнями, які жорстоко дрочили його. А Кеню виправився на товстенького хлопчака; він був не дуже великого розуму, майже не вмів ні читати, ні писати, але завжди був у гарнім настрої, і від нього веселіша ставала їхня велика похмура кімната на вулиці Ройє-Коляр.
Тим часом роки минали. Фльоран, такий самий саможертовний, як і його мати, опікувався Кеню, наче лінивою панною. Він не припускав його навіть до дрібної роботи в їхнім господарстві, сам усе робив, сам варив їсти. Він казав, що це розважає його від сумних думок. Звичайно Фльоран був похмурий і мав себе за лихого.
