молодшими дітьми для старших — не буде людей. Мати обмежилась тим, що посилала малого вчитись до сусідки, старої дівчини, де він навчився тільки пустувати. Брати росли далеко один від одного, наче чужі.
Коли старший син приїхав до Віґану, його мати вже лежала в землі. Вона вимагала, щоб від нього крили її хворість до останньої хвилини, бо не хотіла стати на перешкоді його науці. Він знайшов маленького Кеню, якому минуло тоді дванадцять років, у кухні; хлопчик гірко плакав, сидячи на столі. Торговець меблями, що жив по сусідству, розказав йому, як бідувала та як померла його бідна мати. Вона витратила все, що мала, і замучила себе роботою, щоб тільки син мав змогу вчитися права. Вона торгувала стрічками, але це давало мало прибутку, і бідна жінка мусіла братись до всякої іншої роботи, працюючи пізно вночі. Мрія побачити свого Фльорана адвокатом, почесною особою в місті, зробила нарешті мадам Кеню суворою, скупою, немилосердною до себе й до інших. Малий Кеню ходив у латаних штанцях, у блюзах з подертими ліктями; як сідали за стіл, то він не смів нічого торкнутись, доки мати не відкрає йому призначеної порції хліба. Собі вона різала такі самі тоненькі шматки. Від того голодування вона й померла, тяжко журячись, що не досягла своєї мети.
Ця історія схвилювала й уразила Фльорана з його чутливою ніжною вдачею. Його душили сльози. Він обняв молодшого братіка, пригорнув його до себе, цілував, немов хотів повернути йому ту ніжність, якої хлопчик був позбавлений через нього. Фльоран дивився на вбогі діраві черевики, на подерті лікті, брудні руки, на все убозтво занедбаної дитини. Старший брат казав Кеню, що візьме його з собою, що йому там буде добре. Другого дня, розглянувши справи, Фльоран ізлякався, бо йому тих грошей не вистачило б і на поворот до Парижу. Він ніяк не хотів залишатись у Віґані. Йому пощастило вигідно продати крамничку стьожок і заплатити материні борги, бо вона, дарма що була надзвичайно акуратна в грошевих справах, згодом помалу напозичала досить грошей. Фльоранові нічого не зали-
