вої обстанови, сита, тривала й задоволена серед усієї цієї спокусливої жирної їжі. Вона була красуня. Стоячи, вона займала всю широчінь дверей, але не була надто груба, тільки повногруда, в достиглій красі тридцяти років. Вона оце тільки встала, але волосся її, приглажене й наче вкрите лаком, спускалось маленькими плескатими бандо на скроні. Це надавало їй вигляду надзвичайно гожого. Їі флегматичне тіло було прозоро біле, шкіра тоненька, блідо-рожева, як звичайно в людей, що живуть серед сала та сирового м'яса. Молодиця була майже серйозна, надзвичайно спокійна, з дуже повільними рухами; тільки очі її посміхалися весело, а вуста не ворушились. На шиї в неї був накрохмалений полотняний комірчик, білі нарукавники доходили до ліктів, а білий фартух спускався низько, аж закривав передки черевиків. На ній було чорне кашемірове вбрання, яке щільно обтягало круглясті плечі й повний бюст, що просто розпирав корсаж. Соняшне проміння сліпучо відбивалось від її білого фартуха, проте, залита світлом, з своїм синьо-чорним волоссям, ніжнорожевим тілом, білими нарукавниками та фартухом, що закривав спідницю, красуня не мружила очей; у яснім розкішнім спокої брала вона цю ранкову соняшну ванну, і її лагідні очі посміхались до переповненого базару. Молодиця була дуже порядна на вигляд.
— Це жінка вашого брата, ваша братова, Ліза, — сказав Ґавар Фльоранові.
Він привітався, кивнувши їй злегка головою, зайшов у прохід під ворітьми, ввесь час додержуючися дрібних пересторог і не давши Фльоранові увійти через крамницю, дарма, що там нікого не було. Йому, либонь, дуже подобалося брати участь у цій небезпечній пригоді.
— Заждіть, — сказав він, — я гляну, чи нема там кого, у вашого брата… Ви зайдете, коли я лясну в долоні.
Ґавар штовхнув двері в глибині переходу. Та коли Фльоран почув за цими дверима братів голос, він одним скоком проскочив туди. Кеню, що дуже любив його, кинувся його обіймати; вони цілувалися, як малі діти.
— А, хай йому біс, це ти! — белькотів Кеню. — От не
