тиру й відкрив ковбасню за два кроки відтіля, на вулиці Рамбюто, навпроти Ринку. Ще його дуже насмішило оповідання Фльорана, як він цілий ранок гуляв з Кльодом Лянтьє, кумедним чудаком, який ще й був небожем мадам Кеню. Ґавар узявся відпровадити Фльорана до ковбасні, але як почув, що той повернувся до Франції з фальшивими документами, відразу скраяв дуже таємничу й значну міну. Він схотів іти вперед Фльорана кроків на п'ять, щоб не притягати нічиєї цікавости; проходячи павільйоном живности, він повішав гусей у своїй крамничці. Ґавар перейшов вулицю Рамбюто, а Фльоран увесь час ішов за ним. Тоді, зупинившися серед вулиці, Ґавар підморгнув йому на велику гарну ковбасню.
Сонце скісним промінням перерізувало вулицю Рамбюто, запалюючи фасади, серед яких проїзд на вулицю Пірует темнів, наче чорна діра. На другім кінці великий корпус церкви Сен-Есташа потопав у золотій куряві соняшного проміння, неначе велика рака з мощами. І серед метушні з перехрестя виступала армія замітальників, що посувались лавою, орудуючи в лад мітлами. А смитникарі тим часом кидали сміття вилами на хури, що зупинялися за кожних двадцять кроків, з дренчанням побитого посуду. Але Фльоран нічого не бачив, крім великої ковбасні, що сяяла, відчинена, в ранковім світлі.
Вона стояла майже на розі вулиці Пірует. Очам радісно було на неї дивитись. Крамниця просто посміхалась, така ясна, з плямами яскравих фарб, що наче співали поміж білого мармуру навколо. Вивіска, де прізвище Кеню-Ґрадель сяяло великими золотими літерами в рямці з квітів та листя на ніжнім тлі, була мальована олійними фарбами й прикрита склом. Обидва панно по боках дверей, також розмальовані й під склом, являли собою маленьких повновидих амурів, що гралися серед свинячих голів, котлет та ґірлянд маленьких ковбасок; ці натюр-морти, прикрашені викрутасами та розетками, були намальовані такою ніжною акварелею, що сирове м'ясо набувало тут відтінків ягідного варення. В цій приємній рямці відкривалась виставка. Вся вона була
