— Хто зна, де він діває свої гроші, — брутально перервала мадам Лекер; — це така нещира людина, такий скупий, я вам кажу. Він швидше дасть мені з голоду здохнути, аніж позичить сто су… Він дуже добре знає, що на масло, сир та яйця в цю пору року попиту немає, а в нього ота живність чудово йде… І ото ані разу, ані єдиного разу він мені не запропонував чим запомогти, Звичайно, я надто горда, щоб ставати йому в ласку, але це мені було б приємно.
— А ось він, за вовка помовка, а вовк у хату, — підхопила мадемуазель Саже, трохи тихіше.
Вони обидві повернулись і почали дивитись на якогось чоловіка, що переходив вулицею, щоб увійти до Ринку.
— Проте, я поспішаю, — промурмотіла мадам Лекер. — Я залишила свою крамницю без догляду. І, до того, не хочу я з ним балакати.
Фльоран також мимохіть повернувся. Він побачив невисокого чоловіка, майже квадратового, із щасливим виразом на лиці, сивого, низько стриженого. Під обома пахвами він тримав по гладкому гусакові; гусаки теліпалися, і їхні голови били його ззаду по стегнах. Раптом Фльоран, кинувшися з радощів, побіг навздогін цьому чоловікові, забувши про втому.
— Ґаваре! — скрикнув він, догнавши й ляскаючи його по плечі.
Той підвів голову й здивовано почав оглядати довгу чорну постать, якої ніяк не міг упізнати. Нарешті, остовпілий, він скрикнув.
— Ви? Ви? Та чи ж це може бути?
Він мало не кинув своїх товстих гусаків і ніяк не міг заспокоїтись. Але раптом, помітивши свою свість і мадемуазель Саже, які з цікавістю стежили здалеку за їхньою зустріччю, Ґавар пішов уперед, промовляючи:
— Не зупиняймось тут, ходім… Тут є зайві очі та язики.
Зайшовши в криту вулицю, вони розбалакалися. Фльоран розповів, що був на вулиці Пірует. Ґаварові це видалось дуже кумедне; він багато сміявся і розповів утікачеві, що його брат Кеню переїхав на іншу ква-
