доходить йому до колін, потім до живота; тепер він загрожував потопити його з головою. Осліплий, потоплений, чуючи дзвін у вухах, тиснення на шлунок від усього цього, бачачи нові безперервні хвилі їжі, вигнанець почав благати про милосердя. Шалений жаль опанував його від думки, що отак він має вмерти з голоду у пересиченім Парижі, серед цього сліпучого збудження базару. Великі гарячі сльози покотилися йому з очей.
Фльоран дійшов до ширшої алеї. Дві жінки, одна — маленька бабуся, а друга — висока й сухорлява, пройшли перед ним, балакаючи й простуючи до павільйонів.
— Що, за покупками йдете, мадемуазель Саже? — запитала висока й сухорлява.
— О, мадам Лекер, які вже там мої покупки… Самі ж знаєте! Я людина самотня, так перебиваюся… Хотілося б мені трошки кучерявої капусти купити, та таке все дороге!.. А в якій ціні сьогодні масло?
— По тридцять чотири су… В мене є дуже добре, якщо схочете завітати до мене.
— А так, так. Їй-право, не знаю, в мене залишилося ще трохи сала…
Фльоран, зробивши над собою невимовне зусилля, пішов за обома жінками. Він згадав, що чув прізвище маленької бабусі від Кльода на вулиці Пірует, і хотів розпитати її, коли вона попрощається зі своєю, знайомою.
— А як там ваша небога? — поцікавилась мадемуазель Саже.
— Сар'єта робить, що сама здумає, — їдко відповіла мадам Лекер. — Вона хотіла жити самостійно, і тепер це мене більше не торкається. Як хлопці обдеруть її, то я й шматка хліба їй не дам.
— Ви були для неї такі милосердні!.. А мабуть, вона добре заробляє: овочі цього року дорогі… А ваш зять?
— Ет, що там мій зять!..
Мадам Лекер стиснула вуста, і, здавалось, не хотіла більше балакати.
— Все те саме? — допитувалася мадемуазель Саже. — Добрий він чоловік… Тільки мені казали, що в нього гроші так і плинуть.
