стопільськім бульварі йому довелося спіткати таку силу хур, візків і шарабанів, що він повернувся назад з думкою пройти вулицею Сен-Дені. Тут він знову застряг у городині. По обидва боки вуличні торговці розклали свої помости — дошки, покладені на високі кошики, — і потоп капусти, моркви та ріпи почався знову спочатку. Новий Ринок був повний до краю. Фльоран пробував вийти з цього потопу, що переслідував його крок за кроком; він хотів пройти вулицею Коссонрі, вулицею Берже, сквером Дезіносан, вулицею Феронрі або Базарними. Та, нарешті, зупинився знемігшись, ошалівши, нездатний вирватися з цього зачарованого кола зелені, що почало нарешті крутитись навколо нього, плутаючи йому ноги тонкою травою.
Здалека до вулиці Ріволі, до майдану Отель-де-Віль безконечні лави коліс і запряжених коней губились у купах навантаженого товару; великі хури везли городників цілого кварталу; шарабани, що їм аж боки тріщали від ваги, від'їздили до передмість. На вулиці Пон-Неф Фльоран остаточно заблудив, наткнувшись на сарай з ручними візочками; продавці «чотирьох діб року» прикрашали там свої рухомі виставки. Між ними Фльоран упізнав Лякайля, що йшов вулицею Сент-Оноре, тручаючи перед собою тачку з морквою та цвітухою. Фльоран пішов за ним, сподіваючися, що той допоможе йому вибратися з метушні. Брук був слизький, дарма що стояла погода. Купи артишокових стеблин, листя та гичок валялись під ногами, і ходити було небезпечно. Фльоран спотикався щокроку; Лякайля він загубив на вулиці Вовілье. Від Хлібного ринку вулиці знову були заставлені возами та візками. Втікач не годен був більше пробиратися вперед; Ринок знову захопив його, і течія несла його назад. Він поволі вернувся, щоб знову опинитись під церквою Сен-Есташа.
Тепер Фльоран чув безперервний стукіт коліс, що долітав з Ринку. Париж жував кусні для свого двомільйонового населення. Це був якийсь велетенський центральний орган; він люто працював і розносив живущу кров по всіх жилах. Стукіт велетенських щелепів, шум метушні розвозу їжі, починаючи від ляскання ба-
