поспати і так тяжко мучився, що це не давало йому ясно усвідомити оточення. Нарешті він був вільний і хотів розбурхатись, хотів струсити з себе цей непереносний кошмар велетенських запасів харчів, що його переслідували, та голова йому була така сама порожня, і він не знайшов у ній нічого, опріч невиразного страху. Ранок усе яснішав. Тепер кожен міг побачити Фльорана, і він почав оглядати свої жалюгідні штани та сурдут. Він застібнув свій радинґот, почистив штани від порохів і силкувався надати собі пристойного вигляду. Йому здавалося, що його чорне лахміття голосно розповідає, звідкіля він прийшов.
Фльоран сів серед лави поруч із нещасними голодранцями, нічними волоцюгами, які прийшли сюди, чекаючи, доки сонце зійде. Ночувати в Новому Ринку — це є велике щастя для таких безпритульних. Двоє сержантів міської сторожі, ще в нічній формі, в шинелях та кепі, бродили поруч туди й сюди по пішоході. Щораз, переходячи повз лаву, вони, заклавши руки за спину, поглядали на здобич, яку відчували в цих голодранцях. Фльоранові видалося, що його впізнали і змовляються заарештувати. Він налякався. Він відчув божевільне бажання встати, втекти. Але не насмілився ворухнутись і не знав, як йому тікати. А погляди, що раз-у-раз кидали на нього поліціянти, це повільне й спокійне розглядання поліції було для Фльорана справжніми тортурами. Нарешті, він пішов від тої лави, насилу втримуючися, щоб не дременути щосили, і відходив крок за кроком, стискаючи плечі від жаху, сподіваючися, що ось-ось грубі руки вхоплять його ззаду за комір.
У Фльорана була тепер одна тільки думка, одна потреба — віддалитись від ринку. Він зажде і пошукає потім, коли тут буде вільніш.
Три вулиці, що виходили на перехрестя: Монмартрська, Монторґейльська та вулиця Тюрбіґо, турбували його; вони були заставлені всякими повозами, а городина вкривала пішоходи. Тоді він пішов навмання до вулиці П'єр-Леско, де ринок жирухи та ринок картоплі видалися йому заставленими так густо, що пройти неможливо. Він волів піти вулицею Рамбюто. Та на Сева-
