лялася до нового інспектора, молодого хлопця; стара Меґюден присягалася, що колись відшмагає його різкою. А Клер, ще млявіша, ще лінивіша, згортала синіми від холодної води руками велику купу равликів, укриту слизом, мов срібним павутинням. Оґюст і Оґюстіна, з ніжним виглядом молодої пари, сідали у візок, щоб їхати до своєї ковбасні в Монружі; вони добре купили сьогодні свинячих ніжок. Була вже восьма година, повітря нагрілось, і митець, повертаючися вулицею Рамбюто, побачив Мюша та Поліну, що грались у коники. Мюш лазив на карачках, а Поліна сиділа в нього на спині й трималася за волосся, щоб не звалитись. На даху Ринку, з самого краю промайнула тінь. Кльод підвів голову: це Маржолен з Кадіною сміялись і цілувались, вигріваючися на сонечку. Вони панували над кварталом своїми ніжними втіхами щасливих тварюк.
Кльод Лянтьє посварився до них кулаком. Він до одчаю доходив від цього святочного тріюмфування вулиці та ясного неба. Він лаяв Гладких, кажучи, що їхня перемога. Навколо нього були самі Гладкі, з круглими черевами. Вони розпукалися від здоров'я, вітаючи новий день доброго стравлення. Коли Кльод зупинився проти вулиці Пірует, він побачив видовище, що було для нього останнім ударом.
Праворуч красуня Нормандка, — красуня мадам Лебіґр, як казали на неї тепер, — стояла на порозі своєї винарні. Її чоловік давно мріяв одержати від уряду патент на право торгувати тютюном. Тепер, за важливі послуги урядові, йому вдалося здійснити цю мрію і приєднати торгівлю тютюном до своєї винарні. Красуня мадам Лебіґр видалася Кльодові препишною; вона стояла в шовковім убранні з закрученим волоссям, готова сісти за свій прилавок, куди приходили всі чоловіки цілого кварталу купувати цигарки та тютюн. Вона мала добірний вигляд справжньої пані. Позад неї відремонтована наново заля винарні сяяла свіжими виноградними ґронами на яснім тлі; цинковий прилавок виблискував, а пляшки з лікером запалювали в дзеркалі ще ясніші вогні. Молодиця сміялася, радіючи з ясного ранку.
