ський квартал. У Законодавчім Корпусі зчинився такий переполох, що центр та праві, забувши сумної пам'яті закон про дарчі записи, що недавно спричинивсь до розбрату між ними, поєднались; вони переважною більшістю голосів провели непопулярний податок, і навіть передмістя не насмілилися протестувати, — така паніка охопила всеньке місто.
Процес точився цілий тиждень. Фльоран був здивований, яке велике число співучасників йому закидали. Він ледве знав шістьох чи сімох із них, а на лаві підсудних сиділо більш як двадцять чоловіка. Коли присуд було вичитано, йому здалося, наче він бачить капелюх та невинну спину Робіна, що виходив разом з юрбою. Льоґра з Лякайлем виправдали. Олександра засудили на два роки ув'язнення за те, що він компромітував себе, мов доросла дитина. А щодо Ґавара, то його, так само, як і Фльорана, засудили на заслання. Це був тяжкий удар, що вразив його серед останніх тріюмфів під час довгих суперечок у суді. Під час обговорення справи Ґавар зумів висунути себе на перший плян. Балакун дорого заплатив за свій опозиційний запал паризького крамаря. Дві великі сльози скотилися на його розгублене обличчя сивого хлопчика.
Одного серпневого ранку, коли базар почав прокидатися, Кльод Лянтьє своїм звичаєм походжав між возами городини, стягнувши живіт червоним поясом. На майдані Сен-Есташа він підійшов привітатися з мадам Франсуа. Вона сиділа тут із сумом на добрім обличчі на купі ріпи та моркви. Митець був похмурий, дарма що ясне сонце вже пестило темнозелений оксамит капусти, наваленої цілими горами.
— Ну, вже кінець, — промовив Кльод, — вони засилають Фльорана назад у Кайєну… Я думаю, тепер він уже в Бресті.
Городниця відповіла рухом німого жалю; вона поволі провела рукою навколо себе й сумно промовила:
— Це Париж, це все поганий Париж…
— Ні, я знаю, хто це зробив, знаю цих паскуд, — відповів Кльод, стискаючи кулаки. — Уявіть собі, мадам Франсуа, нема такої дурниці, щоб вони її не сказали
