— Га, чорт, — казав ковбасник, — добра буде ковбаса… Оґюсте, дайте но мені сала!
І Фльоран подякував комісарові. Він боявсь увійти до цієї душної кухні, де так смерділо смаженою цибулею. Він пройшов повз двері, щасливий від думки, що брат не брав участи у змові. Він прискорював кроки, щоб не завдати ковбасні зайвого жалю. Та коли ясне сонце на вулиці вдарило йому в очі, бідолаха завстидався. Він сідав у фіякр, зігнувши спину, блідий, змарнілий. Він одчував, як тріюмфує рибний павільйон, і йому здавалося, що всенький квартал поділяє цю радість.
— Фе, огидна морда, — промовила мадемуазель Саже.
— Справжнє обличчя злодія, спійманого на місці злочину, — додала мадам Лекер.
— Знаєте, я колись бачила, як злочинця стратили на гільйотині, — підхопила Сар'єта, показуючи свої білі зуби, якраз такий самий був у нього вираз.
Вони підійшли і, витягши шиї, силкувалися зазирнути в самий фіякр. У ту хвилину, коли карета вже від'їжджала, мадемуазель Саже хапливо шарпнула за спідниці своїх приятельок, показуючи їм на Клер. Молода дівчина вибігала з вулиці Пірует, збожеволіла, розпатлана, із скривавленими нігтями. Їй таки вдалося виважити свої двері. Коли вона зрозуміла, що спізнилася, що Фльорана вже повезли, вона кинулася за фіякром, але майже зараз же зупинилась у безсилій люті, тільки сварилася кулаком услід колесам, що ніби тікали від неї. Потому, вся червона під липким вапняним порохом, дівчина повернулась і бігом побігла на вулицю Пірует.
— Що це, хіба він обіцявся з нею шлюб узяти?! — заходилася від сміху Сар'єта. — Ото ще навісна!
Квартал заспокоївся. До самого закриття павільйонів перекупки балакали про ранкові події. Вони цікаво поглядали на ковбасню. Ліза уникала показуватися на люди, залишивши Оґюстіну сидіти за касою. Проте, після обід вона подумала, що треба розповісти Кеню за все, бо боялася, що будь-яка балакуча сусідка може
