його в цю кімнату. Він згадав бліде обличчя гладкого Оґюста, спущені носи рибних перекупок, слова старої Меґюден, порожню ковбасню. Він казав собі, що цілий базар був у змові, що всенький квартал зрадив його. Навколо Фльорана мов здіймалися хвилі болота з цих брудних вулиць. І коли серед ситих облич змовників, що майнули в його уяві, він побачив риси Кеню, серце йому стиснулося від смертельної туги.
— Ну, йди вниз, — грубо сказав аґент.
Фльоран устав і почав сходити зі сходів. Та дійшовши до третього поверху, він попросив, щоб йому дозволили на хвилинку повернутися до його кімнати, бо він, мовляв, там забув одну річ. Поліцаї не згоджувалися, штовхали його. Тоді він почав їх благати. Він пропонував їм навіть, ті гроші, що були при ньому. Нарешті, двоє рішили відпровадити його знову нагору, загрожуючи розбити йому голову, як він захоче втяти якусь штуку. Вони повитягали з кешень револьвери. У своїй кімнаті він просто підійшов до клітки зяблиці, вийняв пташку, поцілував між крильця й пустив із вікна на волю. Фльоран дивився, як вона пурхнула, сіла на сонечку на дах рибного павільйону, мов розгублена, а потім знову знялася вгору й полетіла над Новим Ринком у напрямку до скверу Дезіносан. Фльоран ще хвилину постояв, поглядаючи на небо, на безмежні небесні простори; він думав за туркотання в Тюльєрі та за тих голубів, що їх він бачив у льоху, з горлечком, розпоротим від Маржоленового ножа. Тут у ньому наче все розбилося. Фльоран пішов за аґентами, які, знизуючи плечима, ховали свої револьвери.
Внизу він зупинився перед дверима, що вели до кухні. Комісар чекав тут на нього; майже зворушений тихою покорою арештанта, він запитав:
— Може хочете з братом попрощатись?
Якусь хвилину Фльоран вагався. Він поглядав на двері. Чути було голосний стукіт сікачів та дзенькіт каструль. Ліза, щоб забавити свого чоловіка, надумала, щоб він начиняв ковбасу, хоч звичайно він робив це увечері. Цибуля шипіла на вогні. Фльоран почув веселий голос Кеню, що покривав шум кухні:
