ковбасниці з'явилось у глибині магазину, з-під заслоночки на скляних дверях.
Рибний павільйон завмер. Велетенські черева та перса стримували подих, чекаючи, доки інспектор зайде у двір. Тоді все почало рухатися: груди випиналися, черева мало не тріскали від недоброго сміху. Фарс дуже вдався. Це ж було так смішно. Стара Меґюден трусилася від унутрішнього реготу, наче спорожнювали повний міх. Її вигадка про добродія середнього віку обійшла всенький Новий Ринок і видалася всім перекупкам надзвичайно дотепною. Аж тепер, нарешті, сухого довгаля візьмуть, і він не буде стреміти всім перед очима зі своєю паскудною фізіономією та арештантськими очима. Перекупки бажали йому щасливої дороги, сподіваючись, що їм тепер призначать на інспектора якогось гарного хлопця. Вони бігали від рундука до рундука і ладні були танцювати навколо своїх кам'яних лав, мов дівчатка, відпущені з лекції. Красуня Нормандка поглядала на ці веселощі, суворо випроставши стан; вона боялась ворухнутися, щоб не заплакати, і поклала руку на холодного великого ската, аби тим заспокоїти своє гарячкове хвилювання.
— Гляньте, гляньте на цих паскудних Меґюденів, казала мадам Лекер, — як вони хочуть збутися свого приятеля після того, як виманили в нього останнє су.
— Ну, то що з того? Вони мають рацію, — відповіла мадемуазель Саже. — І знаєте, моя мила, час би вже припинити ці сварки… Адже ви здобули своє, дайте ж і іншим свої справи залагодити.
— Тільки стара сміється, — зауважила Сар'єта, — Нормандка не дуже весела.
Тим часом у кімнатці нагорі Фльоран з покорою ягняти дався в руки поліції. Агенти грубо кинулись на нього, мабуть, чекаючи одчайдушного опору. Він тихо попросив їх не тримати його. Потому сів, а вони почали пакувати його папери, червоні шарфи, обв'язки та прапорці. Цей розв'язок наче не здивував Фльорана; це було для нього полегкістю, хоч він сам не хотів собі в тому признатись.
Та він страждав, згадуючи ту ненависть, що затягла
