— Мосьє Фльоране, вас тут допіру питавсь якийсь пан середнього віку. Він чекає на вас у вашій кімнаті.
Стара перекупка розсілася на стільці, говорячи це, і втішалася витонченою помстою. Вся її величезна туша тремтіла від утіхи. Проте, Фльоран їй не повірив і озирнувся на красуню Нормандку. Та цілком помирилася зі своєю матір'ю і зробила вигляд, наче не чує, відчиняючи крант та плескаючи рибою.
— Ви певні, що це так? — перепитав іще раз утікач.
— О, цілком певна! Хіба ж ні, Люїзо? — казала стара вже гострішим тоном.
Фльоран подумав, що, мабуть, до нього прийшли в якійсь політичній справі, і вирішив зайти до себе. Він уже хотів вийти з павільйону, коли раптом, мимохіть озирнувшись, побачив, що красуня Нормандка з похмурим виразом стежить за ним очима. Він пройшов повз трьох плетух.
— Помічаєте, помічаєте? — шепотіла мадемуазель Саже. — В ковбасні нікогісінько. Не така дурна красуня Ліза, щоб себе скомпромітувати.
Це була правда. Ковбасня стояла пуста. Будинок, як і перше, був заллятий соняшним світлом і мав той самий вигляд порядного житла, що чесно вигріває своє черево на ранковім сонячку. Вгорі на терасі ґранатовий кущик увесь розцвівся. Переходячи вулицею, Фльоран по-приятельському хитнув головою Льоґрові з Лебіґром, що вийшли на поріг винарні подихати свіжим повітрям. Ці пани посміхнулися до нього. Він хотів зайти у фіртку, коли раптом у кінці цього темного вузького переходу перед ним мигнуло бліде Оґюстове обличчя; воно з'явилось і зараз же зникло. Тоді втікач повернувся й зазирнув у ковбасню, гадаючи,, що добродій середнього віку, за якого казала йому тітка Меґюден, може чекає на нього в магазині. Та він не побачив тут нікого, опріч Мутона, що сидів на дерев'яній колоді, де рубали м'ясо; кіт поглядав на Фльорана своїми великими жовтими очима, подвійне підборіддя йому обвисло, а вуса нашорошились, наче на знак недовір'я. Коли ж Фльоран наважився зайти у фіртку, обличчя
