з кимось із своїх друзів, щоб показати їм ці недозволені речі.
— Він мені наказав доконче спалити папери, — зауважила Сар'єта.
— Та де там, у нас немає вогню, це було б надто довго… Я вже чую, що поліція недалеко. Треба забиратись.
І вони всі четверо забралися. Не встигли вони зійти вниз, як надійшла поліція. Мадам Леонс мусіла знову братися нагору, щоб провести поліцаїв; три інші жінки, втягши голови в плечі, мерщій вискочили на вулицю. Вони швидко йшли; тітку з небогою гальмувала вага їхніх повних кешень. Сар'єта йшла попереду; переходячи на пішохід вулиці Рамбюто, вона повернулась і промовила, сміючись своїм ніжним сміхом:
— Воно мене по клубах б'є.
Тут мадам Лекер утяла такий безсоромно масний жарт, що всі три захихикали. Вони з насолодою відчували вагу, що відтягала їхні спідниці, чіплялася за них, наче гарячі похітливі руки.
Мадемуазель Саже затиснула в кулаку свої п'ятдесят франків. Стара була поважна й складала пляни, як би їй ще щось витягти з тих товстих кешень, за якими вона тепер ішла слідом.
Коли вони дійшли до рогу рибного павільйону, Саже скрикнула:
— Чуєте, ми повернулися саме вчасно. Фльоран зараз потрапить у пастку.
Фльоран, справді, повертався після довгої мандрівки. Він у себе в конторі передягнувся в інше пальто і взявся до щоденних обов'язків, стежачи за тим, як миють каміння, поволі походжаючи уздовж переходів. Йому здалося, що перекупки якось дивно поглядають на нього; вони перешіптувалися між собою, коли він переходив, і лицемірно втопляли очі в землю. Він подумав, що знов йому готується неприємність. Від якогось часу це товсте жахливе бабство ніколи вранці не давало йому спокою. Та коли він переходив біля рундука Меґюденів, то дуже здивувався, почувши, що стара солоденько промовляла до нього:
