дахом. Він зупинявся коло темного заглиблення вулиці Монторґейль, де впадали в очі вивіски яскравих кольорів, біля тупого рогу вулиці Монмартр, де сяяли прикрашені золотими літерами балькони. А як він повернувся до перехрестя, його зацікавили інші вивіски:
Ці слова було написано великими літерами, червоною або чорною фарбою по злинялім кольористім тлі. Будинки на розі, з вузькими вікнами, прокидались, додаючи до просторої перспективи нової вулиці Пон-Неф добрі жовтаві старовинні фасади старого Парижу. На розі вулиці Рамбюто, злізши на порожні вікна великого магазину новин, гарно вбрані продавці в жилетках, вузьких штанях і широких сліпучо-білих нарукавниках улаштовували виставку. Далі, торговельний дім Ґілью, суворий, мов касарні, граційно виставляв за своїми дзеркальними вікнами золотаві пачки бісквітів та глибокі блюда з маленькими пиріжками. Всі крамниці тепер повідчинялися. Робітники в білих блюзах, з інструментом під пахвою, поспішаючи переходили вулицею.
Кльод не злазив із своєї лави. Він витягався, ставав навспинячки, щоб бачити далі, у глиб вулиць. Раптом він помітив у юрбі, над якою здіймався, русяву патлату голову й біля неї чорну кучеряву розкуштрану голівку.
— Гей, Маржолене! Гей, Кадіно! — гукнув він.
Проте, його голос загубився в галасі вулиці. Він скочив і побіг. Раптом згадав про забутого Фльорана, одним скоком повернувся й кинув похапцем:
— Не забудьте: в кінці завулку Бурґоне… Моє ім'я крейдою написане на дверях: Кльод Лянтьє… Приходьте подивитись на офорт вулиці Пірует.
Він зник. Він не цікавився Фльорановим ім'ям. Він покинув його, як і зазнайомився з ним — на краю пішоходу, розповівши йому свої художні смаки.
Фльоран залишився сам один. Спочатку він радий був своїй самотності. Від тої хвилини, коли мадам Франсуа підняла його на алеї Нельї, він відчував потребу
