— Дядечко звеліли мені усе взяти, — просто заявила Сар'єта.
— А я! Стільки догоджала цьому чоловікові, а тепер, значить, лишаюся без нічого! — скрикнула мадам Леонс.
Мадам Лекер перехопило дух; вона відіпхнула тих двох і обома руками вчепилася за шафу, приказуючи:
— Це моє добро, я найближча рідня, а ви обидві злодійки, чуєте?.. Краще я все за вікно викидаю.
Настала мовчанка, і всі чотири жінки підозріло поглядали одна на одну. Сар'єтина шовкова хустинка остаточно розв'язалась; вона виставляла свої перса, чарівні, повні життя, вуста її стали вогкі, ніздрі зачервонілись. Мадам Лекер іще гірш насупилася, глянувши на небогу, таку гарну в запалі бажання.
— Слухай, — сказала вона хрипким голосом, — не будемо битися… Ти його небога, з тобою я згодна поділитися… Берімо по стовпчику, одна по одній.
Тут вони відштовхнули двох інших. Тітка почала перша. Стовпчик червонців зник у брижах її спідниці; тоді Сар'єта, своєю чергою, взяла другий стовпчик. Вони пильнували одна одну, готові вдарити по руці, їхні пальці витягалися по черзі: одні жахливі, ґудзуваті, а другі біленькі, м'якенькі, як шовк. Жінки набивали собі кешені. Коли залишився тільки один стовпчик, Сар'єта не схотіла, щоб тітка взяла його, бо та перша почала брати. Молодиця раптом поділила червінці між мадемуазель Саже й мадам Леонс, що гарячково тупцювали на місці, поглядаючи, як Ґаварові родички горнули золото.
— Оце так, дякую вам, — муркнула мадам Леонс. — П'ятдесят франків за те, що я йому догоджала лікарським чайком та бульйончиком. А він запевняв, що не має родичів, підлиза старий.
Перше, ніж зачинити шафу, мадам Лекер надумала оглянути її всю. Там лежали різні політичні книжки, які заборонено було привозити до Франції, памфлети з Брюселя, скандальні історії про Наполеона III, чужоземні карикатури, що глузували з імператора. Ґаварові це було великою втіхою; він час від часу зачинявся тут
