— Та я ж вам кажу. Невже я буду брехати? Всі докази є: у Фльорана знайшли листи від цієї жінки, ціла купа листів, і все вона в нього грошей просить. Щораз по десять, по двадцять франків. Здається, це вже кожному ясно… Вони вдвох і чоловіка її занапастили.
Сар'єта й мадам Лекер були переконані. Та вони знетерпеливилися. Більше години вже чекали вони на пішоході й боялися, що тим часом їхні рундуки обкрадуть, бо товар лежить без догляду. А мадемуазель Саже їх затримувала, вигадуючи нові історії. Фльоран же не міг утекти, він зараз повернеться. А цікаво ж буде бачити, як його заарештують. І вона описувала найменші подробиці засідки, тоді, як тітка з небогою пасли очима будинок, розглядаючи кожен отвір, сподіваючися, що з кожної шпарки може виглянути фуражка поліцая. Та німий будинок солодко виніжувався на ранковім сонечку.
— Ну, хто б сказав, що там повно поліції! — прошепотіла мадам Лекер.
— Вони нагорі, в мансарді, — пояснила стара. — Вони залишили вікно, як було… Ах, гляньте, здається один сховався на терасі, за ґранатовим кущем.
Жінки витягли шиї, та нічого не побачили.,
— Ні, це тінь, — промовила Сар'єта. — Навіть заслоночка не колихнеться. Мабуть, аґенти засіли в кімнатці й не ворухнуться.
У цю хвилину вони побачили Ґавара, що заклопотано виходив з павільйону морської риби. Куми зглянулися мовчки, очі їм світились. Вони тісно притулились одна до одної і стояли, витягаючись, у своїх обвислих спідницях. Балакучий купець підійшов до них.
— Чи не переходив тут Фльоран? — запитав він.
Вони нічого не відповіли.
— Мені негайно треба переговорити з ним, — казав Ґавар. — У рибнім павільйоні його немає, він, мабуть, пішов до себе… Проте, ви б його бачили, якби він переходив тут.
Жінки, всі троє, трохи зблідли. Вони так само значущо зглядались і вуста їм трошки тремтіли. Поба-
