сварки, пльотки, вбивства — і все через одну людину, через отого Фльорана. І красуня Ліза помирилася з красунею Нормандкою; це з їхнього боку дуже добре, вони повинні були це зробити для загального спокою. Далі все піде як слід, ось побачите… Дивіться, он мосьє Кеню, сміється, бідолашний!
Справді, Кеню стояв знову на пішоході, вилізаючи із свого білого фартуха. Він жартував із маленькою служницею мадам Табуро. Цього ранку він був дуже веселий, тиснув та викручував тендітній овернці руки, аж вона скрикувала від тих ковбасницьких жартів. Ліза не знала, як його затягти до кухні. З нетерплячки вона походжала по магазину, боячись, що Фльоран ось-ось може надійти. Вона нарешті закликала свого чоловіка, щоб брати не зустрілись.
— Як вона хвилюється! — казала мадемуазель Саже. — Цей бідний мосьє Кеню нічого не знає і сміється собі, чисто, як дитина!.. Знаєте, мадам Табуро казала, що вона посвариться з Кеню, як вони і далі понижуватимуть свою гідність, тримаючи в себе того Фльорана.
— А тим часом їм залишається спадщина, — зауважила мадам Лекер.
— Е, ні, голубонько, він узяв свою частку…
— Хіба? Звідкіля ви знаєте?
— Та що ви кажете, це ж видко, — відповіла стара, трохи вагаючись і не знаходячи іншого доказу. — Він навіть узяв поверх своєї частки. Кеню втратили декілька тисяч франків. У людей розпусних гроші ніколи не втримаються… Ах, так ви, може, й не знаєте: він іще одну коханку мав на утриманні…
— Це мене не дивує, — перебила Сар'єта, — худі чоловіки дуже палкі.
— Так, так! І уявіть собі, це вже не молода жінка. Як чоловікам того захочеться, то вже хочеться раз-у-раз. І вони нічим не гребують… Пам'ятаєте, мадам Верлак, жінку колишнього інспектора? Та ви ж її добре знаєте, така жовтолиця жінка?
Але тітка з небогою не дали їй договорити:
— Це неможливо, мадам Верлак огидна!
Тут мадемуазель Саже образилася.
