Проте, мадемуазель Саже затримала мадам Лекер та Сар'ету. Драма тільки розпочиналась. Вони втрьох поглядали через вулицю на будинок із жалібною цікавістю, мов хотіли поглядом просвердлити кам'яні стіні. Для розривки тим часом почали плести пльотки за красуню Нормандку.
— От вона й без милого — зауважила мадам Лекер.
— Їй залишився мосьє Лебіґр, — сміючись заперечила Сар'єта.
— О, мосьє Лебіґр тепер сам не схоче.
Мадемуазель Саже знизала плечима.
— Ви його не знаєте. Йому на це плювати. Цей чоловік уміє дбати за свої справи, а Нормандка багата. За два місяці вони поєднаються, ось побачите. Стара Меґюден давно хоче цього шлюбу.
— Проте, — казала знову мадам Лекер, — поліційний комісар застукав її з Фльораном у ліжку.
— Та ні, я ж вам цього не казала… Сухий довгаль устиг втекти. Я сама там була, коли оглядали ліжко. Комісар руками постіль мацав. Там було два місця, ще зовсім теплі…
Стара плетуха звела дух і обурено казала далі:
— А що найгірш мене обходить, так це те, якою мерзотою набивав голову Мюшеві цей поганець! Ні, ви собі уявити не можете… їх там був цілий стос…,
— Яка мерзота? — облизуючись, запитала Сар'єта.
— Та хіба я знаю! Масне паскудство, свинство; комісар казав, що цього досить, щоб його повісити… Цей чоловік просто потвора якась. Розбещити дитину, хіба ж це чувана річ! Звичайно, з Мюша нічого доброго не буде, та все ж таки це ще не причина робити з хлопця червоного бунтівника. Що, хіба ні?
— Ну, звичайно, — погодилися куми.
— Ну, тепер, хвалити бога, всім цим каверзам та інтригам скоро буде край. Пам'ятаєте, я вам казала: «у цих Кеню щось робиться, там погано смердить». Тепер ви бачите, що в мене добрий нюх. Ну, хвалити бога, квартал тепер вільно зідхне. Тут потрібна була добра мітла; адже, слово чести, дійшлося б того, що людей різали б серед білого дня. Просто життя не було, самі
