мандку, — розпочала Ліза, коли вони з Саже знову залишилися вдвох. — Я завжди її дуже любила й жалувала, що нас посварили… На доказ того, що я не гніваюся, ось дивіться, що я врятувала з рук поліції. І я ладна віддати це Люїзі Меґюден, якщо вона сама за цим прийде.
Мадам Кеню вийняла з кешені Люїзину фотографію. Мадемуазель Саже обнюхала її й засміялася, перечитавши напис: «Люїза своєму доброму другові Фльоранові», а тоді промовила уїдливим тоном:
— А може вам і не слід її віддавати. Краще залишіть її в себе.
— Ні, ні, — перебила Ліза. — Я хочу зробити край усім пльоткам. Сьогодні день замирення. Досить сварки. Хай у кварталі запанує мир.
— То хочете, я піду скажу Нормандці, хай прийде? — запитала стара.
— Так, ви мені зробите велику приємність.
Мадемуазель Саже повернулася на вулицю Пірует і на смерть ізлякала красуню Нормандку, сказавши, що бачила допіру її фотографію в Лізиній кешені. Проте, перекупка не зараз згодилася прийняти умови своєї суперниці. Вона виставила свої умови: вона піди тільки в тім разі, якщо ковбасниця вийде їй назустріч аж на поріг магазину. Старій довелося ще двічі бігати туди й сюди, щоб установити всі пакти цього побачення. Вона метушилася, щаслива, бо вела переговори за це замирення, що мало наробити стільки шуму. Переходячи останній раз повз двері кімнати Клер, Саже так само чула шкрябання ножиць по цеглі. Тоді, передавши ковбасниці рішучу відповідь Меґюденів, вона побігла до мадам Лекер та Сар'єти! Вони втрьох стали на розі павільйону морської риби, на пішоході навпроти ковбасні, щоб побачити все до найменшої подробиці. Їх хапала нетерплячка і вони робили вигляд, наче гомонять між собою, поглядаючи в той самий час на вулицю Пірует, звідкіля мала вийти Нормандка. На базарі вже поширилася чутка про замирення. Перекупки, стоячи біля своїх яток, підіймалися навшпиньки, силкуючись розглянути, що робиться; деякі, цікавіші, покидали
