Мюш, голісінький, кинувся мамі на шию. Вона його заспокоїла й поклала у своє власне ліжко. Аґенти майже зараз вийшли з кімнатки і комісар уже хотів зовсім іти, коли хлопчик, іще хлипаючи, прошепотів мамі на вухо:
— Вони візьмуть мої зшитки… Не давай їм моїх зшитків.
— Га, правда, — скрикнула Нормандка, — тут є зшитки… Чекайте, мосьє, я їх вам віддам. Я хочу довести вам, що тільки кепкувала з нього… Вони мені не потрібні!.. Ось вони, тут ви побачите його руку. Хай його хоч вішають, мені байдуже.
Вона віддала Мюшеві зшитки. Хлопчик озвірів, скочив кусати й дряпати матір, та вона знову ляпасом поклала його в ліжко; тоді він почав вити на все горло. На цей розгардіяш на порозі кімнати з'явилася, витягаючи шию, мадемуазель Саже; вона зайшла, бо всі двері були навстіж одчинені, й пропонувала свої послуги старій Меґюден. Саже підглядала та наслухала, бідкаючися над цими бідними жіночками, що за ними нема кому обстати. Тим часом комісар із серйозним виглядом вичитував Мюшів краснопис. Від слів «тиранічно», «знущання над волею», «антиконституційний», «революційний» його брови суворо наморщилися.
Вичитавши фразу: «Коли настане час, винуватця буде скинуто», він злегка вдарив по зшитках, кажучи:
— Це дуже важливо, дуже важливо!
Він передав зшитки своїм аґентам і пішов.
Клер іще не виходила із своєї кімнати; тепер вона відчинила двері й дивилася услід за поліцією. Потім прийшла до сестриної кімнати, куди вже цілий рік не заходила. Мадемуазель Саже по-приятельському балакала з Нормандкою; вона її жалувала, застелювала шаллю, із співчуттям слухала визнання красуні, що в гніву потребувала слухача.
— Ти падлючна, — сказала Клер, ставши перед сестрою.
Та скочила, страшна, озвіріла, кинувши на підлогу свою шаль.
— Га, ти підглядаєш? — закричала вона. — Ану, скажи ще раз!
