в опочивальню надягти корсет і там заспокоїла заспаного чоловіка вигаданою байкою. За півгодини вона вже стояла на порозі ковбасні, зачісана, затягнена, мов полакована, з рожевим обличчям. Оґюст спокійно прибирав на вітрині. Кеню з'явився на хвилину на пішоході, злегка позіхаючи, розганяючи сон свіжим ранішнім повітрям. Ніщо не віщувало тої драми, що зав'язувалася нагорі.
Та комісар сам сполохав квартал, прийшовши з трусом на кватиру до Меґюденів. Він мав найточніші відомості. В анонімних листах до префектури запевнялося, що Фльоран найчастіш ночує в Нормандки. Може він і тепер там переховується? Комісар із двома агентами голосно постукав у двері, вимагаючи впустити в ім'я закону. Меґюдени тільки почали вставати. Стара розсердилась і пішла відчинити, але зараз же заспокоїлась і почала злісно посміхатися, довідавшися, в чому справа. Вона сіла на стілець, зав'язуючи частини свого туалету.
— Ми люди порядні, — казала вона, — не маємо чого боятися, трусіть, скільки хочете.
Тим часом Нормандка не відчиняла дверей своєї опочивальні і комісар дав наказа силою вдертися до неї. Молодиця вдягалася, з відкритими грудями, з голими пишними плечима, тримаючи в зубах спідницю. Вона не могла зрозуміти, чого до неї так брутально вдерлися; вона посатаніла, кинула спідницю й хотіла вчепитися в поліцаїв, червона більш од гніву, як від сорому. Комісар, побачивши дебелу роздягнену жінку, виступив наперед, боронячи своїх людей і кажучи своїм холодним тоном:
— В ім'я закону! в ім'я закону!
Тоді молодиця з істеричним плачем упала в крісло, знесилена, не розуміючи, чого від неї хочуть. Волосся її розпустилося, сорочка не досягала до колін; аґенти скоса поглядали на неї. Поліційний комісар кинув їй шаль, що висіла на цвяху. Вона навіть не обтулилася нею і ревла все голосніш, доки чужі люди рилися в и постелі, перекидали й мацали подушки, оглядали простирала.
