зморшки одчаю перерізали його лице. Нарешті він пішов, а Кльод повернувся назад до льоху. Фльоран подався до рибного павільйону, знову міркуючи над пляном нападу збройних загонів, що мали атакувати Бурбонський паляц.
На Єлісейських полях загримить гармата, ворота будуть розтрощені, по сходах потече кров, на колони бризне людський мозок. Ця картина бою швидко майнула в його уяві. Сам же він, блідий, як смерть, наче стояв посеред бою і не годен був дивитись і руками затуляв собі обличчя…
Коли він переходив вулицею Пон-Неф, йому здалося, наче з-поза овочевого павільйону визирнуло бліде Оґюстове обличчя з витягненою шиєю. Підмайстер, мабуть, підглядав за кимось, він витрищав очі і мав дурний, ошалілий вигляд. Він швидко зник, прожогом побігши до ковбасні.
— Що йому таке? — подумав Фльоран. — Невже це я налякав його?
Цього ранку в Кеню-Ґраделів сталася важлива подія. На світанку розгублений Оґюст прибіг будити господиню, кажучи, що прийшла поліція арештувати мосьє Фльорана. Запикуючись і плутаючись, він незрозуміло розповів, що Фльорана немає, що він, мабуть, утік. Красуня Ліза без корсета, в однім ліфчику, не звертаючи ні на кого уваги, швидко побігла нагору до Фльоранової кімнати переконатися, чи там нема нічого, що могло б скомпромітувати її сім'ю, та взяти Нормандчину фотографію. Коли вона сходами спускалася вниз, то зустріла на другім поверсі поліцаїв. Комісар попросив її супроводити їх. Він трошки поговорив стиха з нею і розташувався зі своїми людьми в кімнаті, порадивши ковбасницю відчинити, як звичайно, магазин, щоб ні в кого не виникло підозріння. Пастка була готова.
У цій пригоді турбувало Лізу тільки те, що бідному Кеню буде прикро. І вона боялася, що він усю справу зіпсує своїм плачем, коли довідається, що прийшла поліція. Тому господиня казала Оґюстові заприсягтися, що він нікому й слова не скаже. Сама вона повернулася
