стукіт млина, коли трощив пташині голови. Голуби висіли, як шовкові ганчірки.
— Що, дурню, тобі весело? — питала дівчина, також сміючись. — Які смішні голуби, коли вони втягають голову в плечі, щоб сховати горло!.. А недобрі ці птахи! Якби їхня сила, то задзьобали б людину.
І сміючись іще голосніше з Маржолена, що гарячково прискорював темп своєї роботи, Кадіна додала:
— Я також пробувала, та не можу так швидко голубів колоти… Раз колись він цілу сотню переколов протягом десяти хвилин.
Дерев'яні ґрати наповнювалися. Чути було, як до цинкового корита крапле кров. Тут Кльод, повернувшись до Фльорана, побачив, що засланець дуже збілів. Він поквапився вивести напівзомлілого приятеля. Нагорі Кльод посадив мрійника на приступці сходів.
— Що вам таке? — запитав він, ляскаючи його по плечу. — Ви мало не зомліли, наче жінка.
— Мені запамарочилося в голові від смороду в льоху, — белькотів ніяковіючи Фльоран.
Ці голуби, що їх силоміць годували зерном та напували солоною водою, щоб потім, приголомшивши, зарізати, нагадали йому диких голубів з Тюльєрійського саду, що гуляли у своїм міньоннім саєтовім убранні по травичці, позолоченій ясним соняшним промінням. Йому чулось, як вони туркотали на мармуровій руці античної статуї серед глибокої тиші сада, а під каштанами, в холодку, маленькі дівчатка гралися в серсо. І тоді видовисько цієї гладкої русявої тварюки, що спокійно різала, трощила держалном кості і втикала в горло пташки вістря свого ножа — це видовисько як морозом пройняло Фльорана; він одчув, що ось-ось упаде, під ним підгиналися ноги, вії тремтіли.
— Хай йому біс! — скрикнув митець, коли втікач нарешті очуняв. — Ну, до військової служби ви не здатні… Але ж і ті хороші, хто засилав вас у Каєну! Невже вони вас боялися? Проте, друже милий, адже коли ви розпочнете революцію, то самі боятиметеся з револьвера вистрілити, щоб, боже, борони, кого не вбити.
Фльоран підвівся, не відповідаючи. Він похмурнів,
