Фльоран дивився на бідних птахів. На полицях по стінах комори стояли койці, в них було повно голубів, що їм аж лапки потерпли від тісноти; в очах мигтіло біле та чорне пір'я. Іноді по цім рухливім полотні перебігало тремтіння, потім знову пташині тіла збивалися докупи і чути було тільки їхнє невиразне туркотання. Біля Кадіни стояла каструля, де було намочене у воді зерно; Кадіна набирала в рот того зерна виймала голубів одного по однім і вдувала їм їжу просто у відкритий дзьоб. Голуби відбивалися, тріпалися і задихані падали на дно койця, завівши очі, п'яні від цієї силоміць напханої в них їжі.
— Невинні створіння! — муркнув Кльод.
— Тим гірш для них! — підхопила Кадіна, кінчаючи свою роботу. — Вони куди смачніші, як добре відгодовані… За дві години їх присилують проковтнути солоної води, щоб м'ясо було біліше та ніжніше, а ще за дві години їх заріжуть… А як хочете подивитись, як це робиться, то в нас є зовсім готові на заріз. Маржолен зараз упорається з ними.
Маржолен поніс у кошику з півсотні голубів. Кльод з Фльораном пішли за ним. Він поставив кошик на підлозі біля одного басейна; там було цинкове корито, на яке він поклав дерев'яну ряму з тоненькими поперечками. Потому взявся різати птахів. Швидко повертаючи пальцем ніж, хлопець брав голубів за крила, вдаряв держалном голуба по голові, щоб його приголомшити, і зараз же втикав у горло вістря. Голуби тільки стріпувалися, наїживши пір'я, а Маржолен складав низкою забитих, просовуючи їхні голови між поперечок дерев'яних ґратів над цинковим коритом, куди краплями стікала кров. І все це робилося рухами механічно точними: тік-так! — удар по черепі, що його розколював; розмах руки, що швидко хапала живого птаха з одного боку і складала мертвих по другий бік. Але Маржолен скоро запалився від цієї різанини: очі йому розгорілись і він стояв, зігнувшися, мов великий, веселий дог. Нарешті дурень зареготавсь і почав наспівувати:
— Тік-так! Тік-так! Тік-так!
Він клацав язиком під ритмічні помахи ножа, вдаючи
