із своїм невинним сміхом, стоячи на карачках. Коли Кльодові траплялося люто порвати свій ескіз, він цілими годинами спочивав із цим ідіотом, не казавши ні слова, силкуючися схопити його сміх.
— Він, мабуть, своїх голубів годує, — буркотів Кльод, — тільки шкода, не знаю де Ґаварова комора.
Вони обійшли все підземелля. В центрі, у блідім присмерку видко було два басейни. Комори призначені тільки на голубів. За дротяними сітками там вічно чути жалісне туркотання, тихі голоси птиць під накриттям зелених вітів, на світанку ясного дня. Кльод посміхнувся, почувшу цю музику. Він звернувся до Фльорана.
— Можна заприсягтися, що всі закохані пари цілого Парижу цілуються в цім льоху.
Всі пташники були зачинені. Кльод уже подумав, що Маржолена в льоху немає, коли раптом звук поцілунка, але дзвінкого, справжнього поцілунка, вразив його. Він одчинив ледве причинені двері й побачив тварюку Маржолена; Кадіна казала хлопцеві стати навколішки на солому, отже його лице приходилося на височині її вуст. Вона потихеньку цілувала його всюди. Відкинувши довгі, ясні кучері хлопцеві, дівчинка цілувала його за вухами, під підборіддям, уздовж потилиці, поверталася знову до його очей та вуст, спроквола, смакуючи його обличчя, наче якісь ласощі, що належали їй. Маржолен спокійно стояв, як вона його поставила. Він нічого не розумів і тільки тягся до неї всім тілом, навіть не боячися лоскотів.
— Оце добре! — сказав Кльод. — Будь ласка, не соромтеся!.. І не встидно тобі, негіднице, така велика, мучити його в цім болоті? Дивись, як замастив коліна.
— Ще чого! — безсоромно відповіла Кадіна. — Це його аж ні трошки не мучить. Він дуже любить, щоб його цілувати, бо боїться сам залишатись у темряві… Скажи, адже ти боїшся?
Вона його підвела; він лапав руками по обличчі, мов шукав на нім сліду дівочих поцілунків, і пробелькотів, що боїться. Тоді дівчина знову сказала:
— Проте, я прийшла йому допомогти. Я годувала його голубів.
