своїм надто вузькім чавуннім поясі, і лишком з'їденої ввечері їжі розпікав міцний сон перегодованого міста.
Внизу на пішоході Фльоран почув звуки голосів і сміх щасливих людей. Фіртка голосно грюкнула; це Кеню повернулися з театру. Тоді старший брат, приголомшений, мов сп'янілий від повітря, яким надихався, покинув терасу в смертельній тузі, нудьгуючи, відчуваючи, що над його головою збирається буря. Його нещастя було там, у цім ринку, що не встиг охолонути від денного запалу. Фльоран із силою грюкнув вікном, залишаючи цей ринок, що простягся в пітьмі, голий, спітнілий, розхристаний, виставляючи своє роздуте черево та розкошуючи під сяйвом зір.
За вісім день Фльоран сказав собі, що час, нарешті, перейти до рішучих дій. З'явився достатній привід до незадоволення і зручно було випустити на паризькі вулиці загони повстанців. Законодавчий Корпус поділився на два ворожі табори, обговорюючи новий закон про дарчий запис, а тепер обговорювали проєкт дуже непопулярного податку, який викликав голосні нарікання в бідних кварталах. Міністерство боялося невдачі й боролося щосили. Кращого приводу для повстання не можна було сподіватися.
Колись на світанку Фльоран вийшов походити навколо Бурбонського паляцу. Він забув там за свою інспекторську посаду й до восьмої години оглядав місцевість, і гадки не мавши, що його відсутність викличе революцію в павільйоні морської риби. Він обійшов усі вулиці: Лільську, Університетську, Бурґунську, і вулицею Сен-Домінік дійшов до Есплянди Інвалідів, зупиняючись на деяких перехрестях, міряючи своїми довгими ногами віддалення. Тоді, повернувшися на Орсейську набережну та сівши на парапет, він вирішив, що атакувати треба водночас із усіх боків: загони з Ґро-Каю підійдуть од Марсового поля, північні околиці Парижу спустяться вулицею Мадлен, східні та південні повстанці
