Ліза була препишна, декольтована; вона спиралася на червоний оксамитовий бар'єр балькону своїми товстими руками у вузьких білих рукавичках. Чоловік та жінка були глибоко зворушені нещастям Марії; командир, справді, був людина погана, а П'єро їх смішив, тільки з'являвся на кону. Ковбасниця плакала. Від'їзд дівчинки, молитва в дівочій кімнатці, поворот бідної божевільної викликали на її очі декілька слізок, які вона висушувала легкими дотиками хусточки. Але цей вечір перетворився для неї на справжній тріюмф, коли, підвівши очі, вона побачила Нормандку, що сиділа зі своєю матір'ю на гірших місцях, аж на другій галерії. Тут ковбасниця ще більш запаніла, послала Кеню до буфету купити коробку монпасьє і почала недбало гратися перломутровим багато-визолоченим віялом. Красуня Нормандка була переможена; вона слухала, похиливши голову, матір, що потихеньку навчала її.
При виході обидві красуні здибались і помінялися невиразною усмішкою.
Того дня Фльоран рано пообідав у Лебіґра. Він чекав на Льоґра; горбань обіцявся привести до нього звільненого поліцая, талановитого чоловіка, з яким треба було обговорити план нападу на Бурбонський паляц та ратушу. Насувалася ніч, з вечора сіявся дрібний дощик і Новий Ринок поринув у сивій імлі. Контури будівель чорною масою проступали на рудім, похмурім небі, де брудними ганчірками тяглися хмари, мало не чіпляючись за дахи; вони наче подерлись об гострі шпилі громозводів. Фльоранові нудно було дивитися на болото, що люди місили ногами на бруку, та на жовті річки, що немов несли й розстеляли присмерк по брудних вулицях. Він бачив, як люди ховалися від дощу в криті переходи ринку, як дощові парасолі перебігали під зливою, а фіякри швидше й голосніше стукотіли спустілими вулицями. Раптом небо з одного боку очистилося; червоне світло зайнялося на заході. Тоді, ціла армія замітальників з'явилася на вулиці Монмартр і, вимахуючи мітлами, почала гнати перед собою ціле море рідкого болота.
Льоґр не привів поліцая. Ґавар подався до своїх
